Розбивши її життя (частина 1) - Сафо Мелі

Останній робочий день перед відпусткою розпочався з голосного дзвінка. Єгор повідомив, що сесія закінчується за два тижні і все літо він збирається провести у мене за винятком поїздки на море в липні. Ми домовилися, що обов'язково зустріну його в аеропорту, коли він прилетить і побажав ні пуху, ні пера на іспитах.

– До біса! – засміявся син, і я теж усміхнувся.

Все-таки життя моє вдалося. Я міг радіти, чуючи сміх сина. Міг насолоджуватися передчуттям своєї відпустки. Але залишалося ще вирішити кілька робочих питань, чим я й збирався зайнятися найближчим часом.

Поки кавоварка готувала мені еспресо, я швидко прийняв душ. Вийшовши на балкон із чашкою кави в одних шортах, я перевірив телефон щодо нових повідомлень. Їх не було. Ася більше нічого так і не написала. Та й за минулі два тижні з того часу, як я закрив її щоденник, емоції та почуття трохи вщухли. Не те, щоб я про це забув. Просто життя повернулося в робочу колію, я все менше думав на цю тему і якось все відійшло на другий план.

Я зрозумів і усвідомив, що все сталося так, як мало статися, а нічого змінити в минулому я не в змозі. Бажання її побачити мене не покинуло. Але тепер це було не більше, ніж цікавість, задовольняти яку було б безглуздо, розуміючи, що у Асі своє життя і здіймати в ній спогади брудного минулого не має жодного сенсу.

Допивши каву, я швидко натягнув футболку та поїхав до офісу.

– Доброго ранку Олексію Олександровичу! – зустріла мене Вірочка своєю щирою усмішкою. – Ваша кава буде за дві хвилини.

Я подякував секретарці і увійшов до свого кабінету, насолоджуючись відсутністю бажання включити кондиціонер на повну потужність. Перші дні літа радували легкою прохолодою. Нарешті можна було насолоджуватися теплом і сонцем, не знемагаючи від пекельної спеки.

– Ваша кава, – оголосила Вірочка, ставлячи переді мною блюдце з чашкою. – І ось документи на підпис, Олексію Олександровичу. Всі ваші розпорядження щодо об'єктів на Малишевській та Іллінській виконані, матеріали замовлені, люди працюють. Чи будуть ще якісь розпорядження?

– Так, Віро. Зараз підпишу всі документи і буде одне розпорядження, – турбувати мене у відпустці лише з дуже поважної причини. Впораєтеся тут без мене?

Вірочка заломила засмаглі після поїздки на море руки з яскравим манікюром:

– Думаю, та Олексій Олександрович. Всі при ділі, все йде гладко. Поточні справи ви можете спокійно залишити на нас, ми впораємося.

Я кивнув і залпом випив каву, відставивши блюдце убік і взявши до рук папери. Я вперше з того часу, як був власником власного бізнесу, їхав у відпустку. І я справді переживав, як компанія працюватиме без мене.

– Я передумав. Щовечора чекатиму від вас звіти про поточні справи в месенджер, Віра. Не зможу розслабитися на відпочинку, якщо не буду впевнений, що тут все гаразд.

– Добре, Олексію Олександровичу. Як скажете. – Кивнула Віра, явно засмучена проявом недовіри. – Але ви вже там відпочиньте добре, постарайтеся! Ваші квитки я зараз принесу. Виліт о п'ятій тридцять ранку. Після прибуття вас зустрічатимуть із трансфером.

– Добре, Віро, дякую.

Задоволений її відповіддю, я взяв у ручку і проставив на паперах свій розгонистий підпис. Після цього попрощався та поїхав на об'єкти, проконтролювати робочий процес та роздати додаткові вказівки.

До останнього об'єкту в рідному селі я дістався вже біля шостої вечора. Дім Асі змінився до невпізнання. У прорізах вже красувалися нові вікна і щосили йшли ремонтні роботи всередині. Ідеально-білі стелі візуально розширили простір. Ніколи раніше я не помічав, що кімнати в цьому будинку такі великі. Майстри вже за повною програмою займалися підготовкою стін.

– Доброго дня, Олексію Олександровичу! – потис мені руку Денис. – Ідемо за планом. Якщо все буде гаразд, закінчимо навіть раніше заявленого терміну.

– Чудово, Денис. Матеріалів вистачає? – поцікавився я.

– Так, всього достатньо. Якщо що – погоджуватимемо із замовницею та повідомлятимемо Віру.

– Добре. Я дав кілька рекомендацій майстрам та вказівки Денису, а потім вийшов за ворота до машини. Ще одна "велика" справа, і я у відпустці. Останній ривок.

Я виїхав на дорогу і за дві хвилини повернув на рідну вулицю. Дістав зв'язку ключів і відчинив хвіртку.

Двір не змінився з того часу, як я був тут востаннє. Лише мамина клумба красувалася не тільки квітами, що розпустилися, а й кропивою в півметра заввишки. Я зітхнув, вирвав голою рукою всю поросль кропиви і відкинув убік.

У будинку все теж було так, як лишилося після смерті матері. Я так і не знайшов сили приїхати сюди раніше. Пильні чашки на дерев'яній полиці, яку я колись зробив своїми руками та мережива павутиння під стелею. Все говорило про те, що тут давно не було господарів.

Повернуся з відпустки і тоді разом із Єгором приїдемо, наведемо тут лад, зробимо невеликий ремонт, поміняємо меблі та приїжджатимемо у вихідні. Все-таки це місце мені дороге, і не можна віддавати його на поталу погоді та часу.

Відкидаючи смуток убік, я зняв з гвіздка ключі від сараю, щоб узяти все необхідне, нарізав квітів з клумби і подався на кладовище.

Через сорок хвилин поряд із пам'ятником батьків стояла нова гарна лава, а я заходився косити траву. Піт заливав обличчя, але легка вдячна усмішка матері на пам'ятному портреті надавала мені сил. Коса зрізала ще молоду, але вже досить високу траву, як олія, і я отримував задоволення від фізичної роботи, до якої я звик з дитинства. Давно мені не доводилося робити нічого подібного. Останні кілька років я працював виключно мізками. Тепер я повернувся в рідне середовище і кайфував.

Закінчивши косити, я відкрив банку з фарбою.

– Зараз, мамо, наведу вам красу…

Ретельно пофарбувавши огорожу, відніс усе до машини і повернувся назад. Поставив біля могилки матері квіти і сів на нову лаву.

Хотілося розповісти батькам, як у мене справи, що бізнес йде в гору, що нарешті зважився дозволити собі відпустку, що їхній онук найкращий студент на факультеті і незабаром приїде. Але слова стали комом у горлі. Думки розбігалися в різні боки, а я не міг вимовити жодного звуку. Просидівши так близько півгодини, я все ж підвівся з лави і повільно пішов стежкою у бік машини. Треба заїхати кудись перекусити дорогою додому та зібрати валізи, але думки на цю тему перервав звук жіночого голосу праворуч десь за густими кущами: