Нездоланний - Лі Чайлд

– Але?

– Але задня частина мого мозку знає, що це той самий тип.

– Звідки?

– Звуки радіо просто зашкалюють.

– Ти чуєш радіо?

– Я уважно до всього дослухаюся. Ми були дикими тваринами протягом семи мільйонів років. Ми засвоїли безліч уроків. Нам слід бути обережними, щоб не розгубити ці знання.

– Що говорять по радіо?

– Частина його налаштована на боротьбу. Воно знає, що нічого доброго з цього не вийде.

– А інша частина?

– Воно працює в усіх можливих напрямках, намагаючись передбачити результати. Які практично складають або все, або нічого. Або я кардинально помиляюся, або цей тип стежив за нами від самого початку. А це означає, що він відстежує нас через твій мобільний. А це означає, що йому відомо практично все на даний момент. А це означає, що краще нам зателефонувати в «Чотири сезони» або «Пенінсулу» із телефону-автомата. Так ми його випередимо. І нам потрібно його випередити, бо цей тип загострює ситуацію. Він рухається за нами. На сніданку в їдальні мотелю він спостерігав за нами. Можливо, трохи підслуховував, читав по губах. А тепер він намагається нас убити.

– Відчинивши вікно?

– Він подивився на мене. На якусь мить мені здалося, що він збирається щось мені сказати. Він наче фокусувався на мені. Ніби готувався до чогось. Проте не для того, щоб мені щось сказати. Він зосереджувався на своїй мішені, ось що він робив. Логіка підказує мені, що в нього із собою був обріз. Для нападу із сусіднього автомобіля, як із ракети системи «повітря-повітря». Два патрони, щоб уже напевне, а тоді всі б почали панікувати та врізатися одне в одного, а він змістився би на швидкісну смугу, після чого став би однією машиною серед мільйона таких самих, як ти і казала.

– Це дуже екстремальний сценарій.

– Це все або нічого. Що б іще він міг робити, коли під’їхав так близько до нас? Йому наказали нас прибрати. А з цього можна зробити висновок, що він універсальний боєць. А тому дорогий. Це дає нам невеликий натяк на те, що зараз відбувається в Материному Спочинку. Вони щось постачають туди. В обмін на гроші. Достатню кількість грошей для того, щоб найняти універсального приватного агента, який знешкодить потенційну загрозу.

– Хіба що, як ти й казав раніше, це був лише миттєвий обмін поглядами при швидкості у сорок миль за годину: два авто у русі – і свідчення очевидців не можна назвати надійними.

– Сподівайся на краще, але готуйся до гіршого.

– Це не дає нам ніяких повноважень.

– Повноваження залежать від того, що саме ти можеш довести. А не від того, що тобі відомо.

– А тобі щось відомо?

– Це лише передчуття. Саме тому я досі тут, через сім мільйонів років. Дарвінізм у дії.

Вона запитала:

– Що ми такого робили між сніданком та цим моментом, що примусило їх загострити ситуацію?

– Отож, – відповів він. – Ми зосередилися на Мак-Кеннові.

– Який, вочевидь, становить для них серйозну загрозу. І це робить його ще цікавішим для нас.

– А бібліотеку буде зачинено, коли ми туди дістанемося.

Вона сказала:

– Якщо це той самий тип. Ти можеш і помилятися.

– Але кінцеві втрати кажуть, що ми повинні діяти так, наче я маю рацію. Про всяк випадок.

– Як у парі Паскаля[13].

– Нічого нам не коштуватиме, якщо ми помиляємось, проте заощадить нам купу всього, якщо ми маємо рацію.

– Хіба що тільки він зараз відстає від нас. Він досі в Лос-Анджелесі.

– Необов’язково. Ми ж летіли не першим рейсом.

Ченґ нічого не відповіла. Вона тільки витягла свій телефон, затиснула на ньому кнопку та перевела телефон із режиму «у літаку» до повністю вимкненого стану.

Вони пішли на посадку зі східного боку, неспішно зробивши велике коло над озером та містом. Літні сутінки майже розтанули, досі бронзові та гарячі, проте вже майже зниклі в темряві. Ліхтарі над злітно-посадковими смугами світили дуже яскраво. Вони зробили декілька маневрів і припаркувалися, сигнал ременів безпеки перестав підсвічуватися, і люди почали вставати і витягувати свої речі з відсіків над головами та з-під сидінь, тоді штовхатися в проході, і Ричер разом із Ченґ були одними з них.