Українська література » » Нездоланний - Лі Чайлд

Нездоланний - Лі Чайлд

---
Читаємо онлайн Нездоланний - Лі Чайлд
class="book">Урешті-решт Ричер і Ченґ проштовхнулися одне за одним по проходу до дверей літака, а потім до трапу, а тоді до центрального вестибюля, який був набитий тисячею людей, деякі з них сиділи і чекали, а деякі поспішали в різних напрямках. Подумки перед Ричером досі стояло обличчя того незнайомця, наче фото найбільш небезпечного злочинця в розшуку на стіні в поштовому відділенні, він мимохідь, краєм ока, спостерігав за людьми довкола, не думаючи ні про що, сподіваючись, що його відчуття впізнають схожого чоловіка, якщо він буде там.

Але його не було. Він не сидів там, не чекав, не поспішав у певному напрямку. Вони попрямували разом уздовж довгого вестибюльного коридору повз людей, які чекали під дверима вбиралень, повз людей, які стояли в черзі за кавою, повз прилавки з газетами, повз сяючі магазинчики, повз ресторани швидкої їжі з пластиковими столиками та сутулими поодинокими відвідувачами. Ричер просканував поглядом людей, які читали газети, поклавши руки на стіл, шукаючи вже знайомий нахил плечей, проте так нічого і не побачив. Того типа не було. Принаймні в будівлі.

Вони пішли до виходу і ступили на площу перед аеропортом, до місця видачі багажу, а тоді далі, у напрямку виходу для транспортного сполучення від аеропорту до міста. Там вони побачили цілу стіну телефонів-автоматів, самотніх та залишених без уваги, проте вони вирішили вчинити ще краще і знайшли стіл консьєржа, який надавав будь-яку можливу допомогу новоприбулим, включно з бронюванням готелів, зробленим напряму від нього. Жвава жіночка у фірмовому блейзері порадила їм готель «Пенінсула», зробила для них дзвінок туди, замовила номер «люкс» і пояснила їм, де стоянка таксі.

Вечір був теплим, а повітря надворі здавалося густим від вологості, випарів газів та сигаретного диму. Вони зачекали п’ять хвилин, і їм пощастило отримати виснаженого водія у виснаженому форді «Краун Вікторія», який знявся з місця в напрямку міста так швидко, як йому це вдавалося. Ричер виглядав з вікна, поки з виду не зник увесь натовп із аеропорту, проте знайомих облич він не побачив. На трасі він спостерігав за машинами навколо, проте жодна з них не наблизилась до них і не їхала на одному рівні з їхньою. Вони всі просто прямували крізь вечірню темряву, кожна сама по собі, кожна на своїй хвилі, усі однаково підсвічені, проте кожна у власній реальності.

Ченґ сказала:

– Нам слід купити одноразовий телефон.

Ричер відповів:

– А ще нам слід порадити Вествуду зробити те саме. Тому що, скоріш за все, саме так наш тип усе й дізнався. Він слідкував за Вествудом та моніторив його дзвінки. Ми також до нього прийшли цього ранку. Ми потрапили просто в ці тенета.

– А це доводить, що вони непокояться через Вествуда. А це, у свою чергу, означає, що він і справді написав щось дуже важливе.

– Мабуть, це не стосувалося ні акул, ні француза.

– Ні піщанок, ні зміни клімату.

– Бачиш? Ми вже звузили коло пошуків.

Вони під’їхали паралельно до ліній освітлення L-типу і побачили перед собою велике місто, яке невблаганно, високо та велично розкинулося перед ними, на ту мить вони могли бачити його у всій нічній красі, з мільйоном освітлених вікон на тлі чорнильного східного неба.

Готель «Пенінсула» уже з готовністю чекав на них, із «люксом», що був удвічі більшим від службових будиночків, у яких зростав Ричер, і у тисячу разів комфортабельнішим. Меню сервісу доставки в номери було завбільшки з телефонний довідник, у шкіряній палітурці. Вони замовили все, що їм заманулося, сподіваючись, що за все заплатить «Лос-Анджелес Таймс». Вони їли повільно, маючи надію, що попереду в них ціла ніч і їм ніхто не завадить. Немає потреби поспішати. Краще насолодитися визначеністю. Краще втішатися перспективою, що могла відкритися перед ними. Через закуски, антре[14], десерти і каву.


Наступного ранку вони прокинулися доволі рано, незважаючи на різницю в часі, частково через те, що їм було через що непокоїтись, а частково через те, що минулого вечора вони не подумали про те, щоб затягнути гардини, а кімната виходила вікнами на схід, і тепер вона купалась у променях ранкового сонця. Ричер думав про висунуту ним версію, яка пережила подальшу перевірку. Четвертий раз виявився кращим за третій. Важко в це повірити. Проте це таки правда. Що було і гірко, і солодко водночас. Тому що один день таки мусив бути посереднім. Воно ж мало колись закінчитися. Рано чи пізно. Не могло ставати дедалі кращим і кращим з кожним днем. Чи могло? Сподівайся на краще, проте готуйся до гіршого.

Вочевидь, Ченґ думала про Лінкольн-Парк та про іронію долі, бо вона сказала:

– Мені цікаво, як нам туди дістатися. Це недалеко. Не вартує того, щоб брати авто напрокат. Може бути важко припаркувати десь машину. Ще й скупчення таксі на додачу, і нам буде нелегко його знайти. Тож, у цілому, я думаю, нам варто взяти десь легкове авто на один день. Краще чорного кольору.

– Через готель, – відповів Ричер. – Ще один спосіб залишатися попереду.

– Вирушаємо о дев’ятій. Будемо в бібліотеці через десять хвилин після відкриття.

– Вражаюче.

А це о такій ранній порі дало їм ще безліч вільного часу для довгого неквапного сніданку в номері, для довгого

Відгуки про книгу Нездоланний - Лі Чайлд (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: