Серденько Змія - Віолетта Котова

- Мені вже час! До зустрічі, Юль. – я про себе всміхнулася. Павичем був, таким і залишився, зі Стасом не прощався, підтекстом обіцяв ще з’явитися.

- Що це за чудовисько? – бовкнув Стас. Я одразу викрутила свою руку від нього.

- Він не чудовисько! Зрозумів?!

- Що тут не зрозумілого? Твій друг? Хлопець?

- А це вже не твоя справа. – розізлилась я. - Краще бути таким, а не красенем відсиджувати свої сідниці в тилу, ховаючись за спинами таких, як він. – ох і болючу тему зачепив, краще б змовчав.

- Кожен повинен бути на своєму місці. Зараз різні професії важливі.

- Ну звісно! – я майже бігла вперед, щоб не бачити його пику, Стас плівся позаду. Ні, не здихатися мені цього банного листа, який прилип до мене, та й шансів йому чи приводу думати про щось більше між нами, не подарую.