Хрещений Батько - Маріо Пьюзо

дверима на вулицю, тягнучи між собою величезного килима. А ще через півгодини вони вже обрізали килим за розмірами квартири Віто Корлеоне. У них ще й залишилося досить для спальні. Клеменца був фахівець своєї справи і з кишень широкого, як з чужого плеча, піджака (вже й тоді він любив ходити у просторому одязі, хоча й не був ще такий гладкий) видобув все знаряддя, потрібне для розкроювання.

Час минав, а життя не легшало. Родина Корлеоне не могла вгамувати апетит гарним килимом. Роботи не було, жінка й діти мусили голодувати. Віто взяв кілька пакунків з харчами від свого товариша Дженко, поки обмірковував, що діяти. Аж ось до нього підійшли Клеменца й Тессіо — теж молодий урвиголова з їхнього кутка. Він їм подобався, і вони знали, що Віто опинився в скрутному становищі. Отже, йому запропонували пристати до їхньої ватаги, що спеціалізувалася на викраданні машин, вантажених шовковими сукнями біля фабрики на Тридцять першій вулиці. Ризику не було ніякого. Шофери, живі розумні люди, вгледівши пістолет, умить виплигували на тротуар, а нападники тим часом відводили машину і розвантажували на складі у одного зі своїх друзів. Частина товару продавалася італійському гуртовому торговцеві, частину розпродували в італійських кварталах — на Артур-авеню в Бронксі, на Малберрі-стріт і на дільниці Челсі на Манхеттені — все скуповували бідні італійські родини, що тільки й дивилися, де б що купити дешевше, а їхні донечки й мріяти не могли про таке гарне вбрання. Віто був потрібний Клеменці й Тессіо як водій, вони знали, що в крамниці Абандандо він їздив машиною по товар. У 1919 році кваліфіковані водії ще цінувалися.

Добре розміркувавши, Віто Корлеоне пристав на їхню пропозицію. Найпереконливішим аргументом була перспектива отримати тисячу доларів за участь у цій операції. Однак компаньйони вразили його своєю похапливістю, плануванням навмання, безглуздим збутом награбованого. Як на його смак, їхня манера була надто недбала. Проте він вважав їх добрими хлопцями: тілистий Клеменца викликав певну повагу, а худорлявий похмурий Тессіо надавав упевненості.

Все пройшло як по маслу. На свій превеликий подив, Віто Корлеоне нітрохи не хвилювався у ту мить, коли двоє його товаришів, вихопивши пістолети, змусили водія залишити машину з шовком. На нього справив неабияке враження також спокій Клеменци й Тессіо. В них не відчувалося напруження, навпаки, вони жартували з водієм і обіцяли, якщо він буде добрим хлопцем, прислати кілька суконь його дружині. Оскільки Віто вважав безглуздям самому продавати свою частку товару і тому все збув через перекупника, він заробив лише сімсот доларів. Але в 1919 році це були великі гроші.

Другого дня на вулиці його зупинив Фануччі, вдягнений у костюм кремового кольору, з білим капелюхом на голові. У нього був грізний вигляд, до того ж він нічого не робив, щоб приховати дугуватий шрам, який білим півколом тягся по шиї від вуха до вуха. Фануччі мав густі темні брови і вульгарні риси обличчя, які, проте, коли він усміхався, прибирали дивно симпатичного виразу. Він говорив з добре відчутним сицилійським акцентом.

— А-а, хлопчику, — привітав він Віто, — люди кажуть, що ти забагатів. Ти й двоє твоїх приятелів. А тобі не здається, що ви ставитеся до мене не поважно, га? Адже це моя дільниця, і ви мали б мені змастити дзьоба.

Останні слова він сказав приказкою мафії сицилійською: «Fari vagnari a pizzu». «Pizza» означає дзьоб будь-якої маленької пташки, скажімо, канарки. Сама ж фраза передавала зазіхання на частину здобичі.

За звичкою, Віто Корлеоне не відповів. Він одразу ж зрозумів, до чого той хилить, проте чекав ясно висловленої вимоги.

Фануччі всміхнувся, показуючи золоті зуби й розтягуючи шрам. Він витер пику хустинкою й розстебнув піджак, ніби щоб охолонути, а насправді щоб показати пістолета, якого він носив за поясом своїх вигідно широких штанів. По тому він зітхнув і прорік:

— П'ятсот доларів, і я ладен забути образу. Ви ще зелені і не тямите, як слід виявляти повагу до таких людей, як я.— Віто всміхнувся до Фануччі. Хоча він був молодий і зелений, та в його посмішці вже було щось настільки страшне, що Фануччі якусь мить вагався, перше ніж вести далі. — А як ні, то до тебе навідається поліція, а на твою жінку й дітей чекатимуть ганьба і злидні. Звісно, якщо мої відомості про ваш виторг неточні, я можу ледь-ледь умочити дзьоба. Але не менше трьохсот. І не пробуйте одурити мене.

І ось нарешті заговорив Віто Корлеоне. Рівним розсудливим голосом, без ознак гніву. Він говорив увічливо, от як би мусив говорити молодий чоловік з старшою людиною, такою поважною, як Фануччі. Він сказав:

— Хлопці ще не віддали мені моєї частки. Я мушу переговорити з ними.

Це заспокоїло Фануччі.

— Скажи своїм друзям: я чекаю, що вони також змастять мені дзьоба. І не бійся сказати їм про це, — додав він підбадьорливо. — Ми з Клеменцою добре знаємо один одного, він розуміє такі речі. Краще прислухайся до нього. Він має більше досвіду в таких справах.

Віто знизав плечима. Він намагався прибрати розгубленого вигляду.

— Авжеж, ти знаєш, я зелений у цих справах. Дякую за те, що ти напутив мене, як хрещений батько.

Це справило потрібне враження.

— Ти розумний хлопчина. — Фануччі затис у своїх волохатих руках долоню Віто. — Так і годиться — молоді мусять шанувати старших. Наступного разу, не чекаючи, сам підходь до мене, га? Може, і я чимось придамся.

Минуло чимало років, перш ніж Віто Корлеоне збагнув, що вимусило його поводитися в тому випадку з такою бездоганною тактовністю. Адже його батька мафія порішила на Сицилії саме за гарячковість. Але в ту мить він відчував лише крижану лють на цього здирника, що задумав відняти у нього гроші, задля яких Віто ризикував своїм життям і свободою. Віто не боявся. Ладен був уважати Фануччі божевільним. Він знав, що огрядний Клеменца радше віддасть життя, аніж один цент з своєї пайки. Адже Клеменца, не вагаючись, намірявся вбити полісмена лише для того, щоб поцупити килим. А стрункий Тессіо взагалі мав вигляд безжальної гадюки.

Але цього вечора в квартирі Клеменци, розташованій через повітряний колодязь від власних вікон, Віто Корлеоне отримав ще один урок у науці, яку він лише починав опановувати. Клеменца вибухнув прокльонами, Тессіо насупився, а потім обидва почали думати, чи