Танці утрьох - Олександр Медведєв

— Напевно, підкупив охорону, — висловив припущення Кононов, щоб якось підтримати розмову.

— Було б півбіди, якби він просто фотографував нас і обмежився тим, що розглядав на сон прийдешній наші оголені тіла.

— Що ж учинив він?

— Прислав Марині поштою анонімний лист, з доданими до нього двома фотографіями, що могли б скомпроментувати її, і ультиматум — негайно зробити грошовий переказ на такий-то рахунок, інакше фотографічні знімки будуть негайно розіслані всім друзям і знайомим, а також їх отримає журнал «Жіноча мода».

— Невже це були такі непристойні фотографії?

— Звичайно, ні, але ж ми живемо в суспільстві, в якому грань між пристойним і непристойним досить складно визначити.

Кононов ствердно кивнув головою, щоправда, він ніколи не задумувався над цим питанням. Можливо тому, що жодного разу в житті не був у чоловічому клубі із сауною і масажистками?

— То чим же закінчилася ця вся історія: він відіслав ці злощасні фотографії чи ви все-таки відкупилися?

— Ми й не думали цього робити. По-перше, не було впевненості в тому, що якби ми пожертвували необхідною сумою, шантаж одразу припинився 6. Кому як не вам, слідчому, про це знати. Той, хто виконує вимоги шантажистів, завжди ризикує потрапити в ще більшу кабалу.

— Слушне зауваження. А по-друге?

— А по-друге, поступитися — означало б визнати його перемогу над нами. Врешті-решт, нам нема в чому каятися, ми ні перед ким не завинили, нікому не заподіяли зла. Ну попустували трохи в сауні. А по-третє, Марина добре знала свого брата. Боягуза, якого світ не бачив. Сумнівно, щоб він зважився надіслати ці фотографії кому-небудь. Він міряв людей своєю міркою, йому навіть не спало на думку, що можна проігнорувати його погрози… Ми не відреагували на перший лист. Потому — на другий. Коли в поштовій скриньці Марина виявила конверт із третім посланням, вирішила брати бика за роги…

Наталя замовкла, щоб перевести дух. Дістала з пачки останню довгу цигарку, набиту високоякісним пахучим тютюном, і закурила. Слідчий із сумом подумав, що не зможе запропонувати їй нічого пристойного. «Дурень, міг же купити щось більш вишукане, а не цю гидоту», — подумки вилаяв себе Кононов.

— Тендітна Марина Рубіна бере бика за роги… Ви, Наталю, мене просто заінтригували.

— Насправді, Марина була дуже сильною жінкою. Під тендітною зовнішністю приховувався непохитний характер, величезна сила волі, гіпертрофоване почуття свободи… Марина пішла в гості до Сапегіна… Не одна, взяла собі у супутники двох дужих молодиків з охорони. Вилаяла його добряче і пригрозила. Він кинувся їй у ноги, по підлозі повзав, благаючи вибачення. Щоправда, хлопці з охорони попередньо прочитали йому лекцію про те, як слід поводитися з сестрами. Хоч і зведеними… На цьому все й закінчилося. Листи перестали надходити. До того ж, негативи ми в нього відібрали. Спершу він не хотів їх віддавати, але ми у ввічливій формі попросили це зробити, шкода тільки, що Марина не покінчила з ним тоді раз і назавжди.

— Що її стримало?

— Вона була надзвичайно шляхетною. Яку б гидоту не зробила їй людина, знайома чи чужа, Марина завжди давала їй шанс реабілітуватися, виявити себе з кращого боку. Сапегін не справдив її сподівань.

— А як ви, власне, довідалися, що шантажист — Сапегін? — поцікавився Кононов, якому хотілося знати, чи не ховається за однією брудною історією інша, ще більш огидна.

— Дуже просто. Почнемо з того, що ворогів у Марини ніколи не було. Траплялися, звичайно, недруги, але ніхто з них не став би займатися настільки огидною справою. А потім самі фотографії! Фотографії в Марини асоціювалися завжди з братом. Ідеться про роботу високої якості. Надіслані фотографічні картки були просто просякнуті професіоналізмом, у них наявні зачатки режисури. Крім того, виказував себе «авторський почерк». Стиль, сама манера виконання. Я й досі не можу зрозуміти, як міг Сапегін не врахувати таких елементарних речей. Він, певно, вважав Марину простачкою!

— Людям властиво переоцінювати свої розумові здібності і водночас недооцінювати чужі. А як склалися подальші стосунки Марини з Сапегіним?

— Вони просто перестали спілкуватися. Десь приблизно через рік після тієї неприємної історії Сапегін відкрив свою фірму, що займається туристичним бізнесом. Нині вона процвітає, але я впевнена, що заслуг самого Сапегіна в цьому майже нема! Гадаю, що він є усього-на-всього підставною особою, яка нестиме всю відповідальність, якщо щось трапиться. Отож вам може пощастити поспілкуватися з ним у іншому амплуа.

— Невже він такий нездара?

— Та про нього всі такої думки… Мені навіть говорила…

— Хто ж?

— Це несуттєво… Утім, якщо цікаво, я можу сказати, але дайте обіцянку нікому не передавати моїх слів.

— Вважайте, що я вже дав.

— Секретарка нашого головного бухгалтера звідкись знає Сапегіна. Здається, вона раніше працювала якийсь час у «Євротурі», а може, вони були сусідами по дачі. Не пам’ятаю. Однак немає нічого дивного в тому, що всі всіх знають і всі про все знають, я вже звикла до цього.

— Це правда, — підтвердив Кононов, якому не раз доводилося переконуватися в справедливості цих слів.

Кононов згадав про Осетинського. Звичайно, не закінчивши розмови, було дуже нерозумно йти. «Ну навіть якщо він з’явиться — нічого страшного», — заспокоїв себе Кононов, і на душі йому відразу стало легше.

— Якщо ми вже заговорили про головного бухгалтера, то не могли б ви розповісти мені, що це за людина. Чому ви вирішили йому зателефонувати, коли маскарад з перевдяганням був у самому розпалі? Напевно, неспроста ви