Штани з Гондурасу - Євген Дудар

рік — новий рубіж. Нові надії. І старі клопоти. Які зосталися від попередніх рубежів.

Не при святі про них говорити. Але й при святі про них пам’ятати. Бо як каже по латині Вітя Царапкін: «Карпент туа пома вепотес». Що по-нашому означає: «Нащадки зберуть твої плоди».

А що ми передамо нащадкам?

По стільки-то умовних кормових одиниць на умовну голову?

До речі, з головами у нас… не все лади. Різнобій. Великий. Умовна голова планує. Умовна голова керує. А виконує конкретна голова. І болить конкретна голова. Тому й результат: «середньостатистичні досягнення» і «умовний мінімум». Конкретний максимум тільки в мріях.

Умовні голови проектують. Умовні голови будують. А конкретні голови «ліквідують наслідки». І… лисіють.

Умовні. Щось багатенько в нас умовностей.

Умовний достаток. Умовне щастя. Умовно-їстивна ковбаса. Умовно-чиста вода. Умовно-придатні штани. Умовно-здорове повітря. Умовні громадяни умовної національності. З умовним знанням рідної мови. Умовно-порядні, умовно-чесні, умовно-інтелігентні, умовно-освічені. Але конкретно споживаючі, конкретно уриваючі, конкретно руйнуючі…

Конкретно…

«Іде звізда чудна…»

Ім’я цій звізді незалежність.

Принесла вона гласність (поки що гласність волаючого в пустелі — народ галасує, а ніхто не чує). Принесла демократію (поки що побудовану на принципі долоні і пальців — пальці мають свободу, а долоня має силу).

Але як каже Вітя Царапкін по латині: «Омне інітум діфіціле ест». Що по-нашому означає: «Всякий початок важкий».

Щоб далі було легше. І світліше. І чистіше. І веселіше. Давайте конкретно позбудемося умовності. Не впустимо її у новий рік. Не впустимо її у нове життя. Не впустимо її у нові покоління. Будемо конкретними громадянами конкретної нашої держави. З конкретними правами і конкретними обов’язками. Які живуть на конкретній землі. Несуть за неї конкретну відповідальність. І перед новим днем. І перед своїми нащадками.

Сійся, родися, жито, пшениця — Всяка пашниця… Без пестицидів і гербіцидів, Без нітратів і фосфатів, Без будь-яких отрутохімікатів… То буде щастя у нашій хаті І на здоров’я будем багаті… Щоб злагода квітла у кожній господі, І чесність, і гідність були у народі… Щоб гласність ніколи не вилізла боком, — З новим щастям! І з Новим роком! Альтернативний варіант

Приніс свині їсти, напакував корито, вона задоволено цямкає, а я тяжко думаю: «Що таке альтернативний варіант?»

Були в нашому колгоспі збори. Висували кандидата. У депутати. Наше начальство місцеве висувало представника обласного начальства. А ми мали підтвердити, що всі погоджуємося.

І тут мене підкусило вийти до мікрофона:

— Шановні вожді і вождики колгоспного, районного та обласного масштабів! Тепер демократія і гласність. У мене є альтернативний варіант…

Мікрофон відключився.

Усі забігали.

Голова колгоспу каже:

— Проклятий капіталістичний мікрофон. Не витримав нашої соціалістичної гласності…

І відвів мене за куліси:

— Слухай, Борихович! Ти завше вискакуєш як Пилип з конопель. Я як дам тобі «альтернативний варіант», то свиня твоя здохне з голоду…

— Я ж хотів… головлікаря… або вчителя…

— Лікар нехай лікує хворих, вчитель нехай вчить дітей… Хто на що вчився… А керувати — хай керує той…

— Хто ніколи не вчився? Хто більше нічого не вміє?..

Вічно крикливий голова затиснув кулаки. Заскреготав зубами. І замовк.

Обізвався вічно мовчазний парторг:

— Розумієш, Борихович, треба дивитися в майбутнє. Оберемо, для прикладу, депутатом вчителя чи лікаря. Що з них візьмеш? Зошита? Таблетку?.. Та й тих нема… А голова облагропрому дасть нам труби…

— Ніби Верховна Рада — це трубний завод. Чи він буде в інших колгоспах брати, а нам давати? Діляцтво це, шановні вождики. Діляцтво… — тут я вже розійшовся не на жарт. — І взагалі, чому на високих посадах досі сидять брежнєвісти-екстремісти?

— Нема кому зняти, — спокійно пояснив парторг. — Бракує монтажників-висотників.

Тут знову втрутився голова:

— Слухай, Борихович, чого ти мені як вітер в очі? Чого тобі треба? Дитина вчиться, свиня росте, жінка має легку роботу…

Я вдарив себе у груди:

— Правди мені треба! Правди!

Парторг заспокоїв:

— То йди до кіоска, купи собі. Навіщо за кілька копійок псувати нерви і собі, і комусь?.. Бережи нерви, чоловіче. Тобі ще треба хату будувати… Бичка годувати… Дочку видавати…

Я проковтнув язика.

Заговорив аж удома…

Стою біля свині. Вона цямкає, оком на мене пасує. А я тяжко думаю: «Є таки чудеса на світі. Хоча б наша державна машина. Усі шестерні крутяться в різні боки, а машина їде… І ще й у космос літає…»

«Поле чудес»

У вас є оті? З вусиками? Таргани? Ну прусаки?

Феноменально! У хаті ні шкуринки, а вони бігають.

Газети їдять. В основному «русскоязычные». В основному там, де йдеться про «правопреемницу». Або, як каже Вітя Царапкін, «правопреступницу и словоблудницу».

Де ті прусаки беруться? Може, від Чорнобиля? Якщо внаслідок радіації виплодився