Штани з Гондурасу - Євген Дудар

Соціалісти-утопісти. «Не втоплять» тебе сусіди, що ти діставав «наліво» дошки, то втопишся сам. У власному поті і в побутовому багні.

Теоретики прогнозують. Мовляв, не так склалося, як гадалося. Чого ж? Світову революцію зробили. Але «членороздільно». І вийшло: у них комунізм без комуністів, у нас — комуністи без комунізму.

І чим більше «без комунізму», тим агресивніші.

Вже й застереження лунають:

«Люди! Будьте пильні! Комуністи з окопів вийшли!»

Питається, куди вийшли? На велику дорогу? І чого вони в окопи ховалися? Від кого?

Ми — не болгари. Що вождів судять. І не німці. Ми — гуманісти. Ми і їхнього Хоннекера майже з лави підсудних поцупили. Як знаменитий Отто Скорцені знаменитого Беніто Муссоліні.

Інакше не можна. Світ знає, що ми будуємо. Ми самі, правда, ще не знаємо. Але щось дуже гуманне. Тому й збираємо «гуманістів». З усього світу. Може, й Хусейну дамо притулок…

А чого ж. Так склалося історично, як любить говорити наш Генеральний Президент. Ми «ветеранам» пропасти не дамо. Ні чужим, ні своїм. Ми більше думаємо про «ветеранів», ніж про майбутні покоління. І вони ще послужать.

Ось відрєферендилися. Добилися «волєізліянія» народу. Тепер можна приступати знову до «кровоізліянія». Перш за все передушити «опредєльонниє сіли», які «рвуться до влади». Силами «неопредєльонними», які за владу тримаються. Посадити за кулемети старих «бойцов». Та й «іменем народу» по тому ж народу. А на випадок непередбаченого «боєць» скаже: «Я не расстреливал.

Расстреливало государство…» А «государство» скаже: «Таке волєізліяніє народу. Так склалося історично…»

«Мы наш, мы новый мир построим…»

Не вистачило матеріалу.

Перегодя сімдесят років додумалися: «Давайте не ’’построим», а «перестроим».

І на перебудову матеріалу не вистачило.

Тепер вирішили: тільки обновити. Як старі штани. Латку туди, латку сюди. А якщо й латок не вистачить?..

Сепаратисти-екстремісти, правда, хотіли розтягнути «вєлікую стройку» по «національних квартирах». Поділити на «дрібні князівства». Але «великий князь» звернувся до народу. Згадав про «тисячолітню історію нашого государства». І народ «волєізліяв» свою волю. Як сказав всесоюзний Рафик, в кабінах для голосування спрацювало «шуфство фатріотізма і грашданского долга». Як ось в рядової голосувачки, що сповідалася перед телекамерою: «Я галасавала за союз нашего союза з обновльонною федералізацією штолі… Бо в мене растьоть ребйонок-дочь і їй надо в чом-то ходіть і чего-то кушать…»

Отаке «штолі». Отаке «шуфство фатріотізма»…

Бо де нема «союза з обновльонною федералізацією», там всі, виявляється, ходять голодні й голі.

Як би там не було, але сепаратизму дали бій. «Дрібних князівств» не буде. Хіба що такі комуністично-православні, як Придністровське, Кримське…

Диваки запитують: «Навіщо Горбачову Крим?»

А навіщо Крим був Врангелю?

Крим потрібний усім. «Во здравіє, во спасєніє». Особливо, як каже дід Тимоха, «компартєйним бєлогвардєйцам».

Перебудова забуксувала. Хтось нарікає на «лисі» колеса, хтось на бездоріжжя.

Не слухають виступів «головного архітектора». «Страна создавалася на протяжении более тысячи лет…» Отож протягом хоча б тисячі років її треба було б перебудовувати. Отож тому не треба ламати те, що «склалося історічєскі», а обновляти…

Але… трішечки незрозуміло. Якщо «страна создавалась» понад тисячу років, то:

Коли будуть обрізати бороди компартійним боярам?

Де Ярослав Мудрий вивчав марксизм-ленінізм?

Коли народився «засновник нашої держави — великий Ілліч»?

Коли відбудеться коронація нашого Генерального Президента і возведення його в сан імператора всія Русі?

І вже зовсім незрозуміло:

Хто, для чого і куди стріляв з гармат «Аврори»?

Десятки років били у барабани: «Мы родились, чтоб сказку сделать былью…» І зробили. Нема нашій «были» аналога в світі. Живемо як у казці. «По бороді текло, в роті не було…»

Чу-де-са!

Почалися вони, як каже Вітя Царапкін, ще «на заре нашей юности». Переплутали. Замість відлучити від держави диявола — відлучили церкву. Тепер дивуємося, де в нас набралося стільки чортівщини?

Замість позбутися наймита — ліквідували господаря. Тепер кричимо про кричущу безгосподарність. Замість перекрити дорогу дурням — перекрили кисень ученим. Тепер плачемо, що немає чим дихати.

Всі галабалакаємо про безвідходне виробництво, і всі виробляємо відходи. Те, що «виручаємо» від виробництва і продажу алкоголю, витрачаємо на вчорашніх алкоголіків — на утримання Товариства тверезості.

Чудотворці!

Оремо постановами, сіємо липою і чекаємо, що виросте пшениця. Беремо у природи золото, переплавлюємо його на медалі й чіпляємо на груди тих, хто нищить природу. Ще й хизуємось: «Лише у нас за працю дають нагороди!»

А скрізь — зарплату. Нормальну. За яку можна самому прожити, дружину з дітьми прогодувати, по світу потинятися, ще й коханці допомогти.

Я ж три місяці стягувався на одні штани. Стягнувся. Натягнув. Прийшов на відповідальну нараду. Сів. А вставав уже зі стільцем. Штани «дали тріщину». Легка промисловість з важкими наслідками.

А чого тоді чекати від важкої промисловості? Легковажності? Стук-грюк! Тяп-ляп! Уря-уря! У нас найбільша у світі домна! У нас найдовший у світі поїзд! У нас найбільший у світі літак! Навіть лопухи у нас найбільші… До півтора метра сягають. А в багатьох міністерствах і відомствах — ще більші. До двох метрів дотягують. І тверді. Як броня. Не піддаються жодній обробці. Сімдесят років науки — і нітелень!..

Чудеса!

То були