Гелтер Скелтер - Олександр Завара

Так, він поруч… І все буде добре.

45

МАКС. ЖИТТЄВА ПРАВДА

Хлопець лежав на сусідньому ліжку й намагався осягнути побачене. Він помітив Дарин погляд у ту мить, коли сивий краєзнавець ошелешив їх правдою, повернувши до реальності. Помітив і страх дівчини, коли вони дісталися церкви, де пан Геннадій ще раз повторив те, що було сказане ним удома.

Ще б пак!

А ще в очах Дари читалися відчай і смуток, жаль і біль через те, що вся ця гаспидська історія досі не завершилася. Але для того, щоб поставити остаточну крапку в божевільному кружлянні життя та смерті, потрібні нові жертви. Мабуть, Дара здогадується, що до списку жертв її включено разом з іншими.

46

ОСТАП. ВІДРОДЖЕННЯ

Мафін простягся поруч із Максом, бо їм знову доводилося ділити одне ліжко на двох. Його думки теж кружляли навколо побаченого й почутого сьогодні. Та на відміну від приятелів, покопирсавшись у собі, хлопець запідозрив, що в кінцевому рахунку підсвідомо знав, чим завершиться подорож до Сотникового.

Саме так!

Цей здогад був пов’язаний з отим невідомим сигналом, що постійно мигтів у нього в голові, але вперто не бажав перетворюватися на щось конкретне. Він уже не вперше замислювався над тим, що в цій їхній пригоді щось не так, однак відповідь знову й знову вислизала й залишалася за межами досяжного. А він знову мусив ламати голову в чергових спробах зрозуміти.

Аж раптом…

Частина п’ята

КРАПКИ НАД «і»

47

ДОРОГА В МІСЯЧНОМУ СВІТЛІ

Повернутися до Чернівців самостійно не вийшло, бо на це бракувало грошей. Дорога із Сотникового до Вишгорода, а звідти до Києва повністю випатрала Остапові кишені, а Дара з Максом нічим зарадити не могли. Утім у дівчини був варіант, до якого вона не хотіла звертатися, проте ситуація, що склалася, вибору не залишала: або телефонувати Богданові й просити допомогти, або знову виходити на трасу й сунути пішки з примарною надією впіймати попутне авто.

Перш ніж набрати номер Богдана, Дара кілька хвилин вагалася.

Починаючи з того часу, коли вона написала хлопцеві про загибель Алекса, Богдан засипав її повідомленнями. Він цікавився поточними справами, відверто засуджував їх абсурдний задум і всіляко підкреслював свою поміркованість та розважливість. Саме це було найнестерпнішим – тому Дара відмовчувалася, хоча й читала все, що той писав у месенджері. Однак зараз заради своїх супутників дівчина мала знову опинитися в тій принизливій залежності, якої намагалася позбавитися.

Її прохання було для Богдана Юрчука величезною розрадою. Ситуація з квартирою досі залишалася непевною, тому дзвінок Дари став чи не першою гарною новиною за останні дні.

Він радів не тільки через те, що знову чув голос коханої, а й тому, що кінець кінцем узяв гору над Максом та Мафіном. Ця пара бовдурів тільки змарнувала час і через власне невігластво дозволила загинути Алексові Савицькому. А тепер вони через Дару ще й прохали в нього грошей на дорогу! Тоді як він, Богдан, від самого початку закликав обох до тверезості в поглядах і раціональності.

Хай там як, але нагадувати про це Дарі в телефонній розмові він не наважився. Бо з перших її слів відчув – щось у ній глибоко змінилося. Лишалося насолоджуватися перемогою потайки. А щоб остаточно закріпити це відчуття, хлопець, не гаючи часу, скористався системою «Приват24» і переказав на Дарину картку тисячу гривень. На квитки цього вистачить, а вже тут він висловить усе, що думає про цю безглузду авантюру…

Отримавши гроші в найближчому банкоматі, приятелі спустилися в метро й попрямували до залізничного вокзалу. Там Дара придбала три квитки в плацкартному вагоні потягу «Київ—Чернівці», що вирушав о 20:05 і прибував о 7:10. Дорога займала одинадцять годин, а отже, вони встигнуть не тільки виспатися, а й подумати, як діяти далі.

Сховавши білети та документи в наплічник, дівчина поглянула на вокзальний годинник – 12:04. Більше ніж досить часу для прогулянки містом.

Витративши на квитки близько шести з половиною сотень, більшу частину решти трійця вклала у процвітання мережі швидкого харчування «KFC», чия реклама невигадливо наголошувала, що «курочка все ж таки має бути курочкою». Запивши їжу кока-колою, рушили в бік парку Шевченка. Посидівши там півгодини на лавці, повернулися на Хрещатик, а згодом опинилися на Майдані Незалежності. Замовили у «МакДоналдсі» каву й вмостилися біля фонтана, поглядаючи на туристів. Ті блукали розпеченою, мов пательня, площею і фотографувалися з голубами, покемонами та героями диснеївських мультиків. Не виявивши нічого цікавого, приятелі перемістилися до «Глобуса», де працювали потужні кондиціонери. Там і згаяли час до шостої вечора.

Ніч у вагоні минула як завжди. Доки потяг чекав на відправлення, можна було розслабитися й спокійно поміркувати про завтрашній день. Та як тільки той рушив, навколо відразу ж виникло притаманне плацкартним вагонам концентроване інферно.

Друзям пощастило – їм дісталися більш-менш хороші місця й спокійні попутники. Дарі віддали нижнє місце, а хлопці влаштувалися на верхніх полицях, та це жодним чином не врятувало їх від шаленого храпу бабці – сусідки по купе. Заснути ніхто не міг, тому кожен занурився у власні думки.

Максові кілька разів поспіль зателефонувала мати. Він не відповів на жоден із дзвінків, а тепер ламав голову, гадаючи, що могло статися і чого, власне, їй треба.

Дарина напружено думала, що і як робити з Богданом, присутність якого поруч відчувала все частіше й частіше.

Остап постійно прокручував у голові зустріч із паном Геннадієм, додаючи до неї свої нові й дуже несподівані здогадки, і доходив висновку, що до Сотникового вони все ж таки з’їздили недарма.

«От поясни мені, чому ти вважаєш, що повість Гоголя якось пов’язана з тією легендою? Може, це легенда бере початок від повісті? Тобі таке на думку не спадало?»

Ну а Чернівці, як виявилося, жили звичайним життям. Попри всі побоювання приятелів, на вокзалі їх не зустрів ані загін поліції, ані якийсь слідчий-одинак. Тільки патрульні копи походжали площею, слідкуючи за порядком.

Те саме чекало на них і в гуртожитку номер шість. Цього дня чергував Петро Олексійович Гестапо. Він сидів на своєму місці й дивився маленький телевізор, що стояв на столі. Окинувши їх суворим поглядом і перевіривши перепустки, вахтер і не подумав хапатися за слухавку, щоб викликати поліцію. Навпаки, впевнившись, що вони є законними мешканцями саме цієї будівлі, він байдуже повернувся до свого серіалу й вже за мить