Гелтер Скелтер - Олександр Завара

Та головне, що Богдан поруч…

Тепер треба піднятися до чотириста чотирнадцятої. Адже їм потрібен план подальших дій.

Гуртожиток мовчав, як і раніше. Дівчині на мить здалося, що він нагадує давній замок, сповнений примар: удень він набирається сили, щоб уночі, коли мешканці цього не чекатимуть, вибухнути жахіттям.

Проминувши третій поверх, Дара зауважила дивні звуки.

Спочатку вона полохливо зачаїлася, але невдовзі зрозуміла, що вони, мабуть, линуть знадвору. Можливо, вікна кухні на четвертому відчинені, ось і вся причина. Однак, ступивши в коридор, вона знову почула той самий шум. Тепер його джерело можна було визначити: він долітав з однієї з кімнат. Вона мимохіть затамувала подих, аж раптом здогадалася: мабуть, то Остап із Максом улаштували генеральне прибирання.

А от Богдан не любить…

Але що ближче дівчина підходила до дверей їхньої кімнати, то більше переконувалася в тому, що помилилася. Той звук йшов не з чотириста чотирнадцятої.

Звідти чути лише ту саму мелодію.

І не з сусідньої. Там панує тиша. Нарешті, опинившись перед дверима чотириста двадцятої, Дара усвідомила, що цей незрозумілий, навіть моторошний шум доноситься з кімнати покійного Алекса Савицького.

Вона вже хотіла постукати у двері, проте швидко забрала руку.

Щось її зупинило. Але що саме? Острах побачити Алекса, живого чи мертвого?

«А що,– зненацька промайнуло в голові,– якщо це дійсно він? Може, він не помер? Що, як все було не так жахливо, як нам тоді здалося, і тепер він тут? Ми ж навіть не перевірили, чи він насправді мертвий, перед тим, як утекти…»

Однак ці думки згасли так само швидко, як і спалахнули.

«Цього не може бути, це просто неможливо. У тій вбиральні в ресторані було стільки крові, що вистачило б на бенкет юрбі вурдалаків. І якщо навіть на мить припустити, що Алекс все ж таки вижив, то зараз він мав би перебувати як мінімум у реанімації, а не в гуртожитку…»

Дівчина знову простягла руку до дверей. Її тремтячі пальці повільно наближалися до фарбованої тахлі. Ще трохи – і вона постукає зіпсутим, нещадно обгризеним нігтем по деревині. Потім двері відчиняться…

А за ними постане Алекс, щоб нарешті забрати її з собою й помститися за те, що ми кинули його, мов збитого собаку на дорозі.

Помалу, ще мить, ще кілька міліметрів. Кров шалено гупала в її скронях, але дівчина й не думала зупинятися. Ось зараз…

Раптом хтось міцно, наче лещатами, схопив її за руку!

Дара несамовито заволала. Вона кричала так відчайдушно, ніби справжні мерці постали з могил, ніби Сергій із Ланою та Алексом затягували її до бездонної чорної могили, намагаючись забрати в неї останнє, що вона мала,– життя.

Усе навколо заволокло багровою імлою. Єдине, що залишилося,– її крик, а ще почвара, яка прагнула позбавити її здатності жити.

Худа кощава рука волокла її в домовину. Привид знущався з неї, мов над дитиною в ліжку. І тоді Дара впала перед ним на коліна.

На її волання вискочили хлопці з чотириста чотирнадцятої. Вони кинулися коридором на допомогу, але майже одразу зупинилися наче вкопані.

Побачивши приятелів, Дара спробувала підповзти ближче до них. Зараз вона майже нічого не усвідомлювала, тільки намагалася показати їм те жахливе, що так її налякало. Ту істоту, що ледь не забрала в неї життя і, ймовірно, досі мала намір це зробити.

Але Макс із Мафіном без особливого здивування дивилися у відчинені двері чотириста двадцятої.

На порозі маячив Сашко Кравич. В одній руці він тримав чорний пластиковий мішок зі сміттям, а іншою робив якийсь невпевнений жест, що, вочевидь, мав би означати «Привіт!».

Дару відпустило, і разом із полегшенням вона мало не втратила свідомість.

Добре, що хлопці опинилися поруч.

50

НЕВДАХА

Вони вчотирьох сиділи в захаращеній сміттям, брудним одягом, порожніми пляшками й уламками меблів чотириста двадцятій. Сашко гостинно запропонував гостям розчинну каву «Якобс», але ті відмовилися, а іншої в нього не було.

Спочатку обмінялися якимись незначущими новинами, але зрештою розмова сама повернула в те саме моторошне русло, якого не могла оминути.

Сашко повідомив, що звістку про смерть Алекса отримав телефоном із деканату.

Він спочатку не повірив – надто вже далеко від Чернівців це відбулося, та згодом його переконали, що небіжчик – це дійсно його сусід по кімнаті Олексій Савицький. Про це свідчили виявлені на місці злочину документи, та й батьки безпомилково впізнали тіло. А йому зателефонували через те, що слідчі мали намір оглянути кімнату загиблого. Під час обшуку повинен бути присутній той, хто впізнав би речі Савицького і міг би відповісти на деякі питання щодо його життя в останній час. Наприклад, про те, із ким Алекс міг бути під час трагічних для нього відвідин придорожнього ресторану поблизу Нового Любара.

Остап із Максом від цих слів трохи напружилися, але Кравич додав, що, звісно, нічого зайвого не казав. Та навіть якщо б і казав, хто б йому повірив? Хтось із поліцейських прохопився, що персонал ресторану бачив поруч із жертвою злочину трійцю приятелів – або тих, хто скидався на приятелів. Сашко одразу ж зрозумів, про кого йде мова, але відповів, що навіть гадки не має, із ким Алекс міг податися так далеко. Він також додав, що напередодні виїзду з гуртожитку його сусід перебував у жорстокому загулі. Це вийшло переконливо, адже зразковим студентом Савицький точно не був, це підтверджували й у деканаті. Тож цілком можливо, що він дійсно вплутався в якусь брудну історію.

– Чим ти допоможеш мертвому? – дивним чином закінчив свою розповідь Сашко, виставивши лікті на брудному столі.– Бо в мене й без того неприємностей вище даху. А нових мені не треба…

Зі слів слідчої групи Кравець дізнався, що Алекса вбили в туалеті. На його тілі було виявлено більше десятка поранень, схожих на ножові. Удари були неймовірно сильними й точними. І хоча інколи жертви в подібних ситуаціях виживають, у цьому випадку вбивця точно знав, куди цілити, і діяв так, щоб позбавити юнака життя. Діяв, вочевидь, професіонал. Це, у свою чергу, працювало на версію, що студент дійсно вплутався в якусь кримінальну історію. І те, що з ним так жорстоко розправилося, свідчило: це не звичайне вбивство через розбірки, а покарання. Обшукавши кімнату, поліція не виявила нічого підозрілого. Та й що там могло бути, окрім сміття й пляшок? Той