Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

2010 рік

— Що ти робиш, дурепа?! — вихопивши в Маргарити сукню, яку намагалася скласти в дорожню сумку, вибухнув Кирило.

— Готуюся до поїздки, — байдужим тоном відмахнулася Одинцова й потягнулася до футболки, що була на ліжку.

— Ти нікуди не поїдеш, — річ спіткала доля сукні. Відкинувши кофтину на підлогу Рощин вхопив дівчину за зап’ястя, струснув та розгорнув до себе. — Чуєш мене?!

— Хто заборонить? — з викликом втупилася на розлюченого чоловіка, удавано спокійно уточнила: — Ти, чи що? Я не твоя власність, щоб вказувати, пора вже зрозуміти. І потім, ти сам хотів підкласти мене під Чернишевського в ім’я бізнесу. Вважай, підвернувся зручний випадок.

— Ти, як подивлюся, спиш і бачиш, як скоріше опинитися в його ліжку! — фиркнув Кирило, важко дихаючи. — Ще ламалася, як незаймана. Та я ні за що із Чернишевським! — передражнив і відпустив Марго, штовхнув на ліжко: — Тьху ти! Як і всі жінки. Продажне невдячне стерво!

— Ти хоч іноді думаєш, перш ніж говорити? — обурилася Одинцова, розтираючи зап’ястя.

Останнім часом здавлювати руки до синців входило в Рощина у звичку. Не найкращу, треба сказати. Взагалі, нинішня розмова з кожною фразою більше заводила в глухий кут.

Після спонтанного рішення погодитися на пропозицію Олега дівчина довго думала, блукаючи з Пристрастю лісом, не дивлячись на огидну погоду. Зважувала всі «за» і «проти». І хоч часом «проти» переважало, остаточно переконала себе — відступати пізно. Що думав Кирило із цього приводу Маргариту не надто турбувало, доки ввечері не повернулася додому.

Бажання знайти Рощина й поговорити миттю вивітрилося, ледь ступила на поріг. Заціпеніння і острах бути незрозумілою скували кожну клітинку тіла. Намагаючись не попастися нікому з домашніх поспішила сховати у своїй кімнаті. Опинившись на місці, не тямлячи, що творить, почала складати речі для поїздки до Олега. Напевно, підсвідомо кортіло швидше втекти із цього будинку. Саме до Чернишевського. У цей момент у кімнату увірвався Кирило, заставши за сумнівним зайняттям. З наскоку посипалися вимоги пояснень і запевнення, що поїздка ні до чого — сам розбереться.

Начебто дівчина хотіла саме цього: почути від Рощина, що важливіша для нього, але чому так відчайдушно чинить опір і стоїть на протилежному? Може, Кирило правий? Вона, як і інші, невдячна, спить і бачить, як зігріти постіль іншого чоловіка.

Та ні ж! Маргарита не заради ліжка, не заради ймовірності сексу з колишнім другом погодилася на авантюру. Зовсім ні! Вона домовилася заради… Заради чого, власне? Заради роботи? Заради Рощина? Щоб з’ясувати правду про Олега? Або просто заради себе? Власних бажань і прагнень? Як же складно розібратися в собі. Схоже, якщо хтось не спробує допомогти, Одинцова остаточно загрузне в бездонні минулого, сьогодення і не настільки віддаленого майбутнього.

— Марго, — розгублено потираючи обличчя руками Кирило штовхнув черевиком плаття, опустився поруч на ліжко, — невже ти не розумієш, що поїздка чистої води авантюра? Божевілля. Ти сама вдень клялася-божилася, що не готова виплатити ціну, заломлену Чернишевським. Ну, скажи, навіщо тобі це потрібно?

— Мені здавалося, це скоріше потрібно саме тобі, — зітхнувши Одинцова поглядом втупилася на сидячого до неї спиною чоловіка.

Певно, обманює саму себе. Виключно заради сумнівних справ Рощина не погодилася нізащо. Страх остаточно розчаруватися в ньому також ні до чого. І наче вже не важлива відповідь Кирила вдень, не увірвися вона до залу — важливо, що зараз він не хоче її відпускати. Маргариті всього лише потрібно трішки зменшити запал і підкоритися.

— Ритулечко, — з розпачем простягнув чоловік, обертаючись до дівчини, — що ж ти твориш, дурненька моя?

Відчай дійсно був найвищого ступеня. Ритулечкою Кирило називав її у виняткових випадках.

— Я ж не питаю, навіщо тобі так важливо виграти тендер і потрапити в Internal Group, — збайдужіло відгукнулася дівчина. — Хоча тепер чудово розумію — явно не для того, щоб зробити Golden Grove всесвітньо відомою торговою маркою. Проте я погоджуюся на пропозицію Чернишевського, щоб допомогти тобі. Не знаю, щоправда, у чому.

— Ти хочеш, щоб я розповів справжню причину? — тихо запитав Рощин, не відводячи погляду.

— Ні, — махнувши головою чесно заперечила.

Маргарита відчувала — Кирило здатен розповісти. Навіть якщо його історія виявиться далека від неписаних правил моралі та правового законодавства. Варто тільки попросити. Але раптом зрозуміла, що не готова дізнатися про новий бік Рощина. Зайві розчарування ні до чого. Кажуть, краще гірка правда, ніж солодка брехня. Одинцова не надто згодна з твердженням. Іноді варто не знати правди зовсім, аби не відчувати нового болю.

— Чому тоді лізеш? — протягнувши руку чоловік стиснув долоньку Марго у своїй. — Чи побачила людину з минулого і вирішила переметнути на його сторону?

— Як ти не зрозумієш, Кириле, — насупившись видихнула дівчина, — я не в тій ситуації, щоб кидатися від усталеної реальності в невідомість.

— А що тоді? Може, він був тобі не просто сусідом? — скануючи наскрізь очима Рощин намагався прочитати в жестах Маргарити нещирість, знайти підступ, зачіпку, яка переконає в брехні. — Може, вас ще тоді пов’язувало щось більше?

— Чому це тебе хвилює? — Вирвавши долоню зухвало уточнила: — Невже ревнуєш?