Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

— Ну, привіт, Королево, — пройшовши вглиб приміщення чоловік зупинився навпроти Маргарити, що сиділа на ліжку.

— Здрастуйте, — повільно піднявшись відізвалась Одинцова.

Кілька секунд вдивлялася в холодні очі Рощина, намагаючись вгадати, що буде далі. Сподівалася зрозуміти, як поводитися, що говорити, що робити? Напевно, варто подякувати, що врятував її від Латуніна, та слова вдячності застрягли десь у горлі, не могла вимовити ні звуку.

Про яку дяку мова? Чоловік це зробив явно не від доброти душевної. Зі своїх певних спонукань, бажаючи отримати натомість, якщо не все, то відмінний секс та виконання заповітних бажань. Усе, як завжди. Те, що Рощин заплатив кругленьку суму, нічого не означає і не робить йому честі. Навпаки, розплата повинна послідкувати негайна й повноцінна.

Нервово заковтнувши Рита зробила крок до чоловіка. Намагаючись не видати божевільного хвилювання, що накрило з ніг до голови, потягнулася до піджака. Пальчики зрадницьки затремтіли, коли спробувала розстебнути ґудзики. Переймаючись, що через нервозність буде захоплена зненацька, поспішила відвести погляд.

— Як тебе хоч звати? — перехопивши руку Маргарити Рощин відсторонив її, не дозволяючи продовжити розпочате.

— Грета, — пам’ятаючи давно завчене правило Белли видихнула Одинцова.

— А якщо по-людськи? — з насмішкою пирхнув чоловік, продовжуючи стискати зап’ястя.

— Якщо не подобається Грета, можна просто Королева, — з викликом втупившись у лукаві сірі очі.

Чому грубила? Не розуміла. Підсвідомо відчувала, що цей чоловік не заподіє болю, яку зазнала з вини Латуніна: на таке здатен мало хто. За останні роки навчилася розбиратися в чоловіках. Розуміти, кого варто побоюватися, а кого ні. Рощин із першої категорії, точно знала. Інший не посмів би стати в опір Сизову і, граючи, обскакати такого хижака, як Латунін. Але при всьому цьому не боялася Рощина. Принаймні зараз. Щось у ньому було таке, що вабило. Прірва в більш десятка років не перепона.

— Як у народі величають Королеву? — впевнено наполягав чоловік.

— Маргарита, — зачаровано стежачи за найменшим порухом його вій зізналася Одинцова.

— Королева Марго, виходить, — усміхнувшись краєм губ Рощин раптом потягнув долоньку Рити на себе. Притиснувся губами, не відводячи очей від обличчя представився: — Я — Кирило.

— Дуже приємно, — пролепетала, не знаючи, що в таких випадках відповідати.

Зазвичай клієнти не намагалися довести до її відома свої імена. Чоловікам було достатньо знати, хто вона, а Риту задовольняло, що наступного дня більше не побачить того чи іншого клієнта.

— Давно знаєш Латуніна? — питання пролунало несподівано й жорстко.

Маргарита здригнулася, намагаючись вирвати руку.

— Ти ж знайома з ним? — міцніше стиснувши долоню у своїй повторив Кирило.

Відповіддю був боязкий невпевнений кивок. Вголос визнати знайомство, як і раніше, не хотіла. Що вона скаже? Що той гад так люто й жорстоко над нею познущався? Навряд чи Рощина це хоч краплю хвилює. Де гарантія, що він не вдаватиметься до подібних методів?..

— Ти його боїшся, — не питаючи, констатуючи факт, здогадався чоловік.

— З чого Ви взяли? — знайшла сили уточнити Маргарита.

— Можливо, інші й не помітили твого жаху при появі Латуніна, але я не дурень, вмію розбиратися в людях. До того ж непогано знаю Гришку та уявляю, на що здатна ця людина.

На язику Маргарити крутилися десятки питань. Хто він, цей Рощин? Хто Латунін? Звідки знайомі? Чому Кирило упевнений у жорстокості суперника? Те, що вони були суперниками сумніватися не доводилося. Невже Рощин купив її просто із цікавості й бажання втерти носа конкуренту? Хоча яка до біса різниця. Головне, вона не з ненависною твариною, а із черговим чоловіком-клієнтом. Привабливим чоловіком.

— Ви маєте рацію, — видихнувши кивнула. — Найменше цієї ночі я бажала знову опинитися в його руках.

— Що ж, ти підтвердила здогадки, що виникли, коли побачив тебе на сцені.

— Саме тому мене купили? — не втрималася Одинцова, закусивши губу. — Вам стало мене шкода?

— Вважай, як хочеш, — байдуже знизав плечима. — Можна сказати й так.

— А таких грошей не шкода? Всього-то за одну ніч.

— За тебе? — запитливо піднявши брову Рощин різко притягнув Риту ближче. — Ні.

— Чому? — з придихом уточнила, впираючись долонькою в чоловічі груди, — Потрібно бути або мільярдером, або цілковитим безумцем, щоб вивалити стільки за чергову повію на ніч.

— Може, ти мені подобаєшся, — схилившись до вуха дівчини хрипко пробурмотів чоловік.

В іншій ситуації Одинцова могла запросто посперечатися із цього приводу, та підтвердження його словам здорово впиралося в стегно. Рощин її хоче. Як і багато інших. У цьому нічим не відрізнявся від інших чоловіків, а вона-то, наївна, встигла загордитися…

— Висока ціна, для іграшки, — видихнувши майже в губи Кирилу не могла змусити себе замовкнути Рита. — Вам не здається?

— Ти ставиш багато питань, — Рощин обійняв дівчину за талію, міцніше притискаючи, пройшовся губами щокою. — Ти боїшся… Ні, не так. Ти ненавидиш Латуніна. Будемо відверті: я його теж ненавиджу. Тому допоміг тобі сьогодні врятуватися від нього. Може… — запустивши п’ятірню в дівоче волосся відтягнув трохи назад, змушуючи подивитися в очі: — Перестанеш «викати» й покажеш, наскільки вмієш бути вдячною?