Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

Значить, Латунін. Відтепер знає ім’я одного з головних кривдників. Ім’я, яке запам’ятає на все життя, щоб одного разу зустрівшися, помститися за все.

— Чотириста тисяч — раз! — стукнувши молотком продовжував аукціоніст. Пробігся поглядом натовпом: — Чотириста тисяч — два!..

Новий стук молотка, здавалося, потрапляв в самісіньке серце Маргарити, змушуючи зацьковано затамувати подих та чекати вироку.

— Чотириста тисяч — три… — заносячи руку для нового удару.

— П’ятсот тисяч! — голос луною пронісся над натовпом, змушуючи Риту з подивом розкрити очі та поглянути на чоловіка, який зважився на відчайдушний крок.

Усе той же, з гордовитою усмішкою. Він, не зводячи очей із Маргарити, усім виглядом показував перевагу над іншими.

— П’ятсот тисяч, панове! — ошелешено повторив ведучий. — Неймовірно! Пів мільйона за нашу красуню! Може, хтось хоче дати ще більше? — запитливо дивлячись на пониклого миттю Латуніна.

Хвилини, що для Рити здалися цілою вічністю.

— П’ятсот тисяч — раз! — новий стук молотком. — П’ятсот тисяч — два!

Закусивши губу Одинцова із жахом дивилася на Латуніна. Щось підраховуючи в розумі він хмурився, посилаючи невдоволення супернику.

— П’ятсот тисяч — три!

Удар молотка, разом із яким ненависний чоловік, різко відвернувшись, кинувся до виходу, гублячись у натовпі. Одинцова не могла повірити, що пощастило уникнути нової зустрічі з негідником.

— Продано! — урочисто проголосив аукціоніст, дозволяючи дівчині, пославши невідомому рятівникові боязку вдячну усмішку, зітхнути з полегшенням. — Сьогоднішнім володарем нашої чудової Королеви стає пан Рощин! Вітаємо переможця!

Шквал оплесків повалився на головну зірку вечора. Маргарита, користуючись нагодою, поспішила сховатися за кулісами. У цей момент вона була, якщо не щаслива (повноцінно бути щасливою, знаючи, що тебе купили, складно), принаймні, задоволена. Практично впевнена — якийсь Рощин не заподіє цієї ночі більше болю, ніж одного разу завдав виродок Латунін. Гірше однозначно не стане.

— Ритко, оце так! — До Одинцової підскочила захоплена Белла, ляскаючи. — Ти перевершила всі очікування! Я думала, ну триста — це максимум! Але щоби пів лимона! Батя, реально, не прогадав! Він мало не до стелі стрибає! Йому байдуже, що тебе купив Рощин. Ось кого-кого, його тут найменше очікували побачити.

— Не зрозуміла? — зупинившись посеред коридору Маргарита здивовано втупилася на «мамку». — Що такого особливого в цьому Рощині?

Раз належить провести із цією людиною ніч, повинна знати про нього хоч щось. Щоправда, раніше Одинцову мало цікавили її клієнти. Проте раніше й не було клієнтів, готових заради її персони розлучитися з такими великими грішми.

— Ти не в курсі, чи що? — блондинка здивовано повела бровою. — Ну ти даєш! Це всім відомий факт, що в Сизого є непорозуміння з Рощиним. Розбіжності у веденні бізнесу, так би мовити.

— Тоді чому мене йому продали?

— Дорогенька, там, де крутяться великі грошенята, вибирати не доводиться. І хай там що, Рощин мужик видний. Я і сама не проти з таким… Ну ти розумієш, — грайливо завсміхалася Белла.

— Може, того? Замість мене підеш? — жартома підсікла Рита.

— Гретко, не говори нісенітниць! — насупившись блондинка поставила руки в боки. — За тебе платили, тобі й віддуватися. Скажи, спасибі, що не до Латуніна потрапила.

Тут «мамка» права. Маргарита це прекрасно усвідомлювала. Напевно, тому змусила себе зібратися і прийняти майбутню ніч, як даність. Для цього потрібно скоріше залишитися наодинці із собою. Налаштуватися і вгамувати шалений стукіт серця. Та відпускати її так відразу не поспішали.

Перш ніж дісталася до кімнати, у якій належало зустрічати клієнта, Риту перехопив ведучий, виписуючи дифірамби за те, що упевненістю на сцені зробила аукціон. Після знову Сизий із неприхованою радістю переконував, що все виявилося набагато краще, ніж припускав. Пообіцяв, якщо ніч пройде без ексцесів, ймовірно, Маргариту чекає якесь заохочення за слухняність і хорошу поведінку. Що за заохочення, не стала розпитувати, бо прекрасно знала, у чому вони полягали — або трохи більше вільності, завдяки якій можна безперешкодно ходити всією територією клубу, або нова ексклюзивна річ для неї, або двотижнева «відпустка», на час якої дозволять не брати жодного клієнта. Останнє було небувалою розкішшю тому, що часом погрожувало вилитися в грошові втрати. Але Одинцова вирішила для себе, що в разі чого проситиме лише це. Їй нічого не потрібно, крім свободи. Нехай і тимчасової.

Вирвавшись від настирливих розмов Рита змогла зітхнути з полегшенням, коли зачинилися двері спальні. Втомилася від того, що відбувалося. Від постійних клієнтів, моралей Белли, неприкритих лестощів Сизого. Монотонність, однаковість, сірість. Життя, більше схоже на існування, але й за нього доводилося розплачуватися власним тілом і послухом, проте зазвичай відплачувала байдужістю і терпінням. Мовчки й вичікувально дозволяла робити із собою, що завгодно. А сьогодні… Цікаво, що повинна зробити сьогодні за пів мільйона?..

На питання дівчина не відповіла. Прийти в себе, посидіти у відносній тиші не встигла, бо почувся стукіт у двері, слідом за яким у кімнату ледь чутно прослизнув уже відомий Рощин.