Твої не рідні - Ульяна Соболева
Поки Єгора не було, я часто думала про нього ... зрозуміти не могла, навіщо ми потрібні йому. І не знаходила відповіді на це питання. І слова, що говорив мені в ту ніч ... вони знову і знову спливали в пам'яті. Не можна так прикидатися. Та й п'яний він був, щоб настільки контролювати себе. Нехай Єгор і був маніпулятором ... але не в такому стані, і мені чомусь здавалося, що вночі він був зі мною справжнім. Звичайно, я розуміла, що десь усередині я почала шукати йому виправдання, що прокляте серце намагається знайти для себе хоча б одну лазівку, щоб мати право любити його без пекельних мук і сплесків ненависті до себе за цю любов, і знаходить, чорт його забирай, воно дуже вміло знаходить тисячі лазівок, щоб знову почати сходити з розуму по цьому виродку, прирік мене і свою дочку на жалюгідне існування. Я не маю жодного морального права йому прощати. Через Марійку. Не через себе. Як би не хотілося і як би сильно його не любила, я не пробачу йому її дитинство, яке могло бути набагато кращим ... Так, він у цьому винен.
Ці дні Ніна висилала нам різні програми для занять із дитиною. Вона виявила у Маші безліч психологічних проблем, але разом із цим запевнила мене, що це можна зупинити, і при правильному підході все її проблеми обов'язково зникнуть. Залишалося лише дочекатися результатів генетичних аналізів ... я з жахом думала про розмову Ніни з Єгором, про те, що я назвала його батьком Марійки ... А що я повинна була зробити? Продовжувати заперечувати? Це єдиний шанс для моєї дитини до кращого майбутнього, і мені плювати, чи вірить він у своє батьківство ... найостанніше, що я хотіла, - це змусити його прийняти Марійку силоміць. Любов до дитини народжується на рівні підсвідомості і не має ні найменшого відношення до тестів ДНК. Поки тест негативний - не люблю, а став раптом позитивним - різко прокинулися батьківські почуття. Так не буває. Вони або є спочатку, або зовсім відсутні. І я найбільше не хотіла, щоб Марійка страждала через його нелюбов, як я свого часу страждала від розуміння, що батькові абсолютно не потрібна і що він не зробив жодної спроби знайти мене ... Зараз, ставши матір'ю, я зовсім не розуміла, як можна свідомо відмовитися від своєї дитини.
У той день ми говорили з Ніною, і вона сказала зовсім незрозумілу для мене річ ... я навіть не змогла її до кінця прийняти: у деяких людей відсутня любов до свого потомства, не виникає вона ні при близькому контакті, ні за його відсутності. Їхні почуття атрофовані і зовсім не прокидаються. А чоловіки і зовсім влаштовані абсолютно інакше.
І як би дивно це не звучало, іноді готові любити чужих дітей набагато сильніше за власних лише тому, що асоціюють їх з коханою жінкою ... Але тема батьківства болюча ... Ніна багато чого говорила про Єгора, а точніше, не так про нього, як про ситуацію в цілому. Я не можу сказати, що мені це допомогло його зрозуміти ... ні, на жаль, не допомогло. Я навіть не уявляла, як він міг допустити думку, що Марійка не його дочка, як узагалі посмів робити ці мерзенні аналізи. Звідки в наших божевільних почуттях, де кожен був продовженням іншого, міг з'явитися ось цей бруд недовіри ... а потім згадувала, як він кричав на мене про мого брата. Про те, що бачив нас разом. Зараз я могла аналізувати і думати про це знову і знову ... хтось стежив за мною і зробив наші знімки ... мої з Толіком. І на це був здатний лише одна людина - Олена.
Вона когось найняла, щоб прибрати мене з дороги ... і навіть це не було йому виправданням. Він повірив. Комусь. Не мені. Він зміг байдуже виставити нас на вулицю, і я ніколи не забуду того відчайдушного болю, коли я з немовлям на руках дивилася на зачинені ворота і вікна його будинку і не знала, що мені тепер робити.
Таке не прощають ... так, я все ще люблю його, я все ще хочу його, як чоловіка, але я не хочу його назад у своє життя. Я ніколи не забуду, якого болю він мені заподіяв.
А сама якимось чином, поки думала, прийшла знову до кімнати Єгора ... не знаю, навіщо. Напевне, для того, щоб знову подивитися на той самий ящик зі своїм кільцем і фото. Якесь маніакальне бажання думати про те, навіщо йому тут це все, саме в його лігві. Невже він дістає моє фото і дивиться на нього?
Відкрила ящик і здригнулася: тепер там лежала ще й прозора папка, крізь пластик якої просвічувалися документи. Я взяла її трохи твердою рукою і дістала звідти ... ті самі кляті тести. Немов отруйну гадюку в руки взяла.
Довго дивилася на висновок, перечитувала медичні терміни, поки не опустила погляд на число і підпис, і це був не підпис Єгора. Перший тест на ДНК зробила його мати ... і зробила ще тоді, коли я була в пологовому будинку.
Адже вона навіть туди не приїжджала. Єгор сказав, що вона захворіла і боїться заразити мене і дитину. Два інших тесту вже робив Єгор.
Утім, яка різниця, хто їх робив. Усе це брехня. Усе це повна маячня. Марійка його дочка, і я це знаю так само, як я знаю, що я - це я.
Згадала, як мучилася, народжуючи її, як вирубалася від дикого болю ... і як потім прокинулася в холодній палаті з запахом хлорки і затхлості. Наркоз відходив дуже важко, і мене постійно нудило, з ліжка встати не могла - мені зробили кесарів розтин. Марійку мені принесли лише наступного дня. Показали і забрали назад ... сказали, що мені відновлюватися треба, що я занадто ослабла і виснажена. Потім лікар довго випитувала мене, що я їла напередодні. Вони виявили у мене ознаки сильної інтоксикації, але так і не змогли визначити, від чого вона. І я не змогла. Я нічого такого не їла, і у мене ніколи не було харчової алергії.