Темрява на світанку - Джон Гендс

– Вільно! – звернувся до них Красін. – По-перше, від імені генерала Чурбанова хочу висловити вам подяку за місію, яку ви маєте незабаром виконати. Я певен, що під час ваших тренувань такої місії ніколи не передбачалось. Але ви були відібрані для елітних частин армії завдяки вашому здоров’ю, вашому інтелекту, вашій дисциплінованості і вашій відданості Батьківщині. Зараз ви відібрані, як еліта з еліти, для виконання завдання, що врятує Батьківщину від розпаду на безліч бананових республік і відновить гордість армії, що є щитом Батьківщини. Почеснішого завдання бути не може. Ваші імена ввійдуть в історію поряд з іменами захисників Ленінграда та визволителів України від фашизму під час Великої Вітчизняної війни.

Степаняк бачив гордість і рішучість на обличчях офіцерів. Красін умів серед зими продати чукчам брусочки льоду.

– Яка у вас стадія готовности, підполковнику? – звернувся Красін до Гуренка.

Гуренко прийняв стійку «струнко» й доповів:

– Батальйон знає, що старші офіцери погодилися дати присягу на вірність Україні. Більшість охоронців – українці-новобранці. Вони повністю підтримують це рішення. Всі інші офіцери підуть за нами, аби не втратити роботи.

– Гаразд, – сказав Красін. Він стояв обличчям до офіцерів, ноги нарізно, руки за спиною, і говорив глибоким, довірчим голосом:

– Коли підполковник Гуренко зателефонує на телебачення, аби повідомити світ, що ви, маючи на озброєнні такі ракети, присягли на вірність Українському парламентові, настане період безладу. Полковник Муратов зателефонує вам нібито з метою умовити вас відмовитись од такого кроку. Ви відхилите всі його пропозиції, прохання про зустрічі і погрози. Це продовжить період безладу. Генеральний штаб Росії уже поінформував НАТО й Міністерство оборони України про звичайні навчання, що проводяться деякими армійськими дивізіями. Через п’ять хвилин після вашої відмови підкоритися Муратову чи погодитись на зустріч із ним ці «навчання» перетворяться на операцію «Снігова буря», а ще через годину й двадцять п’ять хвилин люди й бронемашини 106-ї гвардійської десантної дивізії спустяться на парашутах і заатакують цю базу. Системи протиповітряної оборони України або перебувають під нашим контролем, або ми маємо там своїх людей, які перешкодять будь-яким спробам зірвати цю атаку. Атака буде блискавична й рішуча. Після опору охоронників підполковник Гуренко оголосить про вашу капітуляцію. Батальйон особливого призначення візьме вас у полон, а через дві з половиною години приземлиться вертоліт і забере вас до Росії, щоб нібито судити військовим трибуналом. Практично ж ви з Тули полетите далі, в Далекосхідний військовий округ, у Хабаровськ, де перебуватимете в досить комфортних умовах. Коли ситуація стабілізується. Президент, заради добрих російсько-українських відносин, оголосить амністію... Які будуть запитання?

Степаняк торкнувся мініатюрного радіомікрофону під сорочкою й молив Бога, щоб він працював і щоб Мельник був близько й усе записав.

– Коли буде зроблена заява? – запитав Миронов.

– З метою збереження таємниці, вам буде повідомлено про це відразу після того, як вона буде проголошена.

– Як щодо опору з нашого боку? – запитав Сілаков. – Як ми уникнемо втрат?

Красін подивився йому просто у вічі.

– Не буду вас обманювати, майоре Сілаков. Ми не можемо уникнути символічних втрат чи нещасливих випадків. Безпосередньо перед тим як зробити заяву, підполковник Гуренко віддасть розпорядження, щоб кожен охоронець одержав по одному магазину патронів калібру 7,62 до автомата Калашникова, й накаже їм зайняти позиції на караульних маршрутах. Батальйон спецназу, між тим, буде мати зброю калібру 5,45. Бій буде короткий і односторонній. Ваша відповідальність, майоре, полягає в тому, щоб усі офіцери перебували на безпечній відстані од лінії вогню, лише декілька новобранців мають бути там, перш ніж полковник Гуренко оголосить про ваше полонення.

Красін кивнув на Тараса:

– Це майор Степаняк, наш таємний агент, працівник прес-служби Руху. Він зробить заяву від імені Руху, вітаючи ваші дії, і тим самим дискредитує українських націоналістів в очах Заходу.

– А ви цілком певні, що план матиме успіх? – запитав Гуренко.

– При вашій відданості, абсолютно певний, – відказав Красін.

Степаняку дуже хотілося бути певним, що Марія недалеко й Мельник усе це записує.

– Він іде сюди. – дивлячись крізь переднє скло фургона, сказала Марія.

Солдат у міліцейській формі в будці поряд з червоно-білим шлагбаумом поклав трубку жовтого телефону й рушив до них.

– Вимкни приймач, – сказав Коваль.

Мельник неохоче вимкнув.

Вартовий відстебнув клапан кобури.

– Будьте обережні, – прошепотіла Марія.

– У мене є пістолет.

Коваль опустив своє вікно.

Вартовий підійшов досить близько, було видно, що бритва йому потрібна лише раз на тиждень, зупинився й дістав із кобури пістолет Макарова. Поставивши ноги нарізно й трохи зігнувши коліна, як його вчили, він навів пістолет на відкрите вікно машини й скомандував:

– Стій, буду стріляти!

Коваль виглянув з вікна.

– Ми стоїмо, в цьому й проблема.

– Що ви тут робите? – запитав молодий вартовий.

– Я б сам хотів це знати, – сказав Коваль. – Ми мали бути на сцені цілонічного концерту-фестивалю в Кіровограді, але заблукали.

– Ви рок-група? – запитав вартовий.

– Марія та «Бійці за волю», – сказав Коваль. – Це наша ведуча співачка. – Марія подарувала вартовому усмішку.

Вартовий поклав пістолет до кобури й застебнув кришку.

– Радий зустрітися з вами, – сказав він. – Мене звати Михайло. Я трохи граю на гітарі.

– Дуже приємно, Михайле, – сказав Коваль, висовуючи у вікно руку для потиску.

– Як, у біса, нам дістатися до Кіровограда?

– Повертайтесь назад і їдьте до головної дороги, а там повернете ліворуч. На Кіровоград є дороговкажчик. Звідси біля 140 кілометрів.

– Дякую, Михайле. Продовжуй тренуватися на гітарі.

– Перш ніж ви поїдете...

– Слухаю?

Вартовий роззирнувся довкола.

– Сигарети маєте?