Божий світильник. Куля для боса - Елері Квін

ПОВІСТІ

КИЇВ

ВИДАВНИЦТВО

«молодь»

1992

ББК 84.7 США К 32

До книжки ввійшли дві повісті майстрів детективного жанру — Рекса Стаута і Еллері Квіна. Ім’я першого автора добре відомо в нашій країні, а про популярність другого (псевдонім двоюрідних братів Манфреда Беннінгтона Лі та Фридерика Деннея) свідчить те, що його ім’я має один а провідних детективних журналів США.

Редактор О. О. Коваленко -Художнє оформлення П. А. Крисаченка

К 32 Божий світильник / Е. Квін. Куля для боса / Р. Стаут: Повісті: Пер. з англ. — К.: Молодь, 1992, — 112 с.

ISBN 5-7720-0763-7

До книжки ввійшли дві повісті майстрів детективного жанру — Рекса Стаута і Еллері Квіна. Ім'я першого автора добре відомо в нашій країні, а про популярність другого (псевдонім двоюрідних братів Манфреда Беннінгтона Лі та Фридерика Деннея) свідчить те, що його ім’я має один з провідних журналів США.

© Художнє оформлення.

G. А. Крисаченко, 1992

ПОВІСТЬ

Переклад з англійської Андрія Євси

Ilepeкладено за виданням:

Queen Ellery. The Lamp of God.

A Treasury of Great Mysteries.

Vol. 1. Nelson Doubleday Inc., New York, 1957.

Розділ перший

Якби ця повість починалася словами: «Колись давно в будинку, що губився серед лісових хащів і був відомий як Чорний дім, доживав віку, поховавши двох дружин, старий і хворий самітник на прізвище Мейх’ю...».

Якби повість починалася так, то вона нікого не зачепила б за душу, як щось незвичайне. Старі люди частенько живуть самітниками у власних будинках, і в їхніх хворих головах, буває, народжуються найнеймовірніші речі.

Хай у побуті містер Квін і не дуже охайний чоловік — краватки й черевики в нього, буває, безладно розкидані по спальні, — зате голова його працює бездоганно й чітко, мов добре змащений механізм. А тому якщо й існувала колись таємниця небіжчика Сільвестра Мейх’ю, його покійних дружин чи отого похмурого будинку, то вона, будьте певні, заволодіє думками Квіна, бентежитиме чоловіка, аж поки він розгадає її і розкладе все по поличках. Це — раціоналізм. Ніяка нечиста сила не ошукав таку людину. Містер Квін твердо стоїть обома ногами на благословенній землі, а двічі по два в нього й на цей раз, як завжди, чотири.

Хоч Макбет і запевняв, нібито камені самі пересувались, а дерева розмовляли, але — тьху! — то лише літературні вигадки. Щоб таке трапилося в наш час, із його Комінтернами, війнами та перемир’ями, атрибутами влади й випробуваннями ракет? Нісенітниця! Містер Квін сказав би, що в цьому божевільному й жорстокому світі, де ми живемо, навіть чудеса стали якісь не такі. їх, власне, взагалі не буває, якщо не вважати чудесами наслідки людського тупоумства чи надмірної жадоби. Це знає кожен, хто має хоч крихту розуму.

Звичайно, заявив би містер Квін, у нетрях Африки й на відсталому Сході ще трапляються йоги, факіри, шамани та інші шахраї, але той, хто має голову на в’язах, не звертає на їхні кривляння ніякої уваги. Світ — розумний, і все, що в ньому відбувається, мусить мати розумне пояснення. Навряд чи хтось, бувши при здоровому глузді, повірив, наприклад, що звичайна, із плоті й крові, люди-

© Український переклад. А. Євса, 1992

па раптом нахилиться, візьметься руками за свої босі ноги й полетить. Або що чоловік, який помер сто тридцять сім років тому, відкине надгробок, вийде з могили й заспіває якусь відому пісеньку. Або що камінь почне сам пересуватись, а дерево заговорить, хай павіть мовою Атлантиди чи якоюсь іншою. Або ж... А ви в таке пові-ритс?

Історія з будинком Сільвестра Мейх’ю — давня історія. Коли сталося те, що сталось, у великих умів захитався грунт під ногами, а нетривкі переконання мало не розвіялися на порох. і ще до того, як ця незбагненна, неймовірна історія закінчилась, у неї втрутився Бог. Так, Бог втрутився в історію з будинком Сільвестра Мейх’ю, і саме тому вона стала пайдивовижнішою пригодою в житті такого запеклого агпостика, як Еллері Квін.

* * *

Спочатку таємниці родини Мейх'ю не здавалися такими незвичайними. їх узагалі вважали таємницями лише тому, що в них важко було зрозуміти якісь дрібниці. Вони хвилювали уяву, але нічого надприродного в собі не мали.

Того непогожого січневого ранку Еллері, зручно вмостившись біля затопленого каміна, роздумував: чи кинути виклик дошкульному вітру й піти слизькими тротуарами пошукати розваг на Центральній вулиці, чи посидіти в теплі та затишку? Коли це раптом пролунав телефонний дзвінок.

Дзвонив Торн. На саму згадку про Торна в уяві Еллері щоразу виникала постать високого, певного себе, вишукано вдягненого чоловіка з густим сивим волоссям, чистим, ніби мармуровим, обличчям і жвавими очима. Тому спочатку Квін дуже здивувався. Уривчастий голос Торна свідчив про те, що той надзвичайно схвильований. Еллері не пам’ятав випадку, щоб Торн колись так відверто виявляв властиві людині почуття.

— Що сталося? Щось із Енн? — запитав Еллері, маючи на увазі Торнову дружину.

— Ні-ні! — поквапно відповів Торн, важко дихаючи, так, ніби дуже довго біг.

— Де це ви пропадали, чорт забирай?! Вчора я зустрів Енн, і вона сказала, що майже тиждень не має від вас звістки. Ваша дружина, безперечно, звикла, що ви завжди заклопотані своїми адвокатськими справами, але ж не з’являтися шість днів додому...

— Слухайте мене уважно й не перебивайте, Квіне! Мені потрібна ваша допомога. Ви можете бути через півгодини на п’ятдесят четвертому причалі? Це на Норт-Рівер.

— Звичайно, можу.

— Слава Богу! — видихнув Торн. — Візьміть речі на кілька днів, Квіне, і револьвер! Револьвер неодмінно!

— Розумію, — промовив Еллері, нічого не розуміючи.

— Я зустрічаю «Коронію». Судно прибуває сьогодні вранці. Зі мною Райнак. Лікар Райнак. Ви — мій колега, запам’ятайте! Тримайтесь офіційно! Ні про що не розпитуйте — ні в нього, ні в мене! Самі теж уникайте будь-чиїх запитань! Зрозуміли?

— Не дуже. Все?

— Подзвоніть Енн, перекажіть від мене вітання і повідомте, що я буду через кілька днів! Скажіть, що ви 8І мною і що в мене все гаразд!