Три метри над рівнем неба - Федеріко Моччіа
— Ось так.
Пристрасно його поцілувала. З колонок радіо поруч із ними залунали низькі ноти пісні «Я одружуся з тобою, тому що…» Голос Ероса м’яко супроводжував їхні зітхання.
Мабуть, вона і є та жінка, яка йому найбільше підходить. Потім Маддалена усміхнулась і прошепотіла у свіжому шереху простирадл: — Це — один із тих разів, коли треба вміти рухатися… правда?
— Правда.
Степ поцілував її груди. Він був упевнений. Мадда була жінкою, що найбільше йому підходила. Потім раптово згадав, що то був за запах, який линув від його куртки. «Каронн». Подумав про його власницю. І на якусь мить уже не був такий упевнений.
26
Настирливий звук. Будильник.
Палліна вимкнула його. Безшумно скотилася з ліжка й одяглася. Подивилась на Бабі. Та ледь поворухнулась і спала ще спокійненько на спині. Палліна підійшла до невеличкої дерев’яної полички, що висіла на стіні. Боу Джордж, «Супертремп», Елтон Джон, Майкл Джексон, «New Kids on the Block», «U2», «Дюран Дюран». Потрібне було щось особливе. Ось воно. Витягла касету з полички. Натисла на кнопку STOP-EJECT. Прямокутний програвач «Aiwa» повільно відкрив рота, щоб заковтнути касету. Палліна вставила касету й закрила того рота.
Перевірила рівень гучності й, уявивши собі результат, зменшила його. Потім легко торкнулася кнопки PLAY. «Tears for Fears» делікатно почали співати. Рівень гучності був правильний. Бабі розплющила очі. Покрутилась на подушці й перевернулась на живіт. Палліна усміхнулась їй.
— Привіт.
Бабі перевернулась на інший бік. Її голос долинув дещо приглушено: — Котра година?
— За п’ять хвилин сьома.
Палліна підійшла до неї й поцілувала в щоку.
— Мир?
— Для цього потрібний як мінімум рогалик із шоколадним кремом від «Ладзарескі».
— На це немає часу, скоро моя мама буде тут, я маю їхати здавати аналізи.
— Тоді жодного миру.
— Ти вчора була суперпотужна.
Бабі обернулася до Палліни.
— Я ж тобі вже сказала: не хочу про це й чути.
Палліна розвела руками.
— Ок, як хочеш. Гей, а що я скажу твоїй матері, якщо зустріну її, коли виходитиму?
— «Добрий день».
Бабі усміхнулась їй і підтягнула до себе ковдру. Палліна закинула сумку з підручниками на плече. Вона була щаслива, вони помирилися. Бабі була просто класнюча, а тепер вона ще й «камомілла». Палліна тихо зачинила за собою двері, швидко навшпиньках пробігла коридором і дісталась вхідних дверей. Вони були ще замкнені на ключ. Відкрила і, виходячи, почула за спиною голос: — Палліно!
Це була Рафаелла, у рожевому халаті, з ненафарбованим обличчям, дещо блідим і дуже здивованим. Палліна вирішила скористатись порадою Бабі, сказала: «Добридень, синьйоро» і пішла сходами вниз. Вийшла з під’їзду і дійшла до воріт. Її матір ще не приїхала. Сіла на підмурок в очікуванні. Теплувате сонце сходило перед нею, працівник автозаправки знімав ланцюги зі своїх колонок, кілька чоловіків виходили з газетного кіоска, несучи під пахвами вагу новин — більш чи менш катастрофічних.
При світлі дня вона не мала більше сумнівів. Вона не хотіла б мати за матір Рафаеллу, в жодному разі, навіть якщо та була набагато пунктуальнішою за її матір.
Бабі увійшла до ванної. Поглянула на себе в дзеркало. Обличчя було не в найліпшому стані. Бути «камоміллою» не прикрашає — принаймні її. Відкрила кран холодної води, дала їй трохи стекти, потім обома руками з силою сполоснула обличчя.
Позад неї зринула Даніела.
— Розкажи мені про все! Як усе пройшло? Теплиці, вони які? А це правда так весело, як розповідають? Ти зустріла когось із моїх подруг?
Бабі відкрила тюбик зубної пасти і почала тиснути на нього з кінчика, намагаючись прибрати відтиск великого пальця Даніели, який красувався там саме посередині.
— Це ідіотизм. Купка жлобів без жодного сенсу ризикує втратити там життя, й іноді декому це таки вдається.
— Так, але там багато народу? Що вони роблять? Куди йдуть потім? Ти бачила «камомілл», які вони круті? Які сміливі, га? Я ніколи б не насмілилась бути «камоміллою»!
— У мене вийшло…
— Серйозно? Розкажи. Ти була «камоміллою»? Вау! Моя сестра — «камомілла».
— О, це не таке вже бозна-що, я тебе запевняю. А тепер мені треба збиратися.
— От, ну ти завжди так! Ніякого задоволення з тобою. Яка перевага мати старшу сестру, якщо вона все одно нічого тобі не розповідає? Хай там як, ми з Андреа вже вирішили, що наступного тижня також туди підемо! А якщо мені захочеться, я теж стану «камоміллою»!
Даніела вийшла, пирхнувши, з ванної.
Бабі усміхнулась сама собі, закінчила чистити зуби, прополоскала рота і, витершись, узяла щітку для волосся. Нічого не вдієш, Даніела таки помстилася. Кілька довгих чорних волосин кучерявилися між зубчиками щітки. Бабі зняла їх і викинула в унітаз. Змила водою й почала розчісуватись.
Даніела знову з’явилась у дверях.
— Де ти поділа «Суперґа», які я тобі позичила вчора ввечері?
Бабі поклала щітку на край рукомийника.
— Я їх викинула.
— Як це — викинула? Мої нові «Суперґа»?..
— Так, ти розчула, я їх викинула. Вони вгрузли у гній і були такими брудними, що мені довелося їх викинути. До того ж інакше Степ не підвіз би мене додому.
— Ти вталапалась у гній, а потім Степ тебе проводжав додому? А коли ж ти була «камоміллою»?
— Раніше.
— Позаду Степа?
— Ні.
Даніела, боса, пішла за Бабі до її кімнати.
— Зрештою, Бабі, ти мені розповіси, як усе було?
— Дані, домовмося так: ти відсьогодні чистиш нашу щітку для волосся після того, як нею розчесалася, а я за кілька днів розповім тобі все, гаразд?
Дані пирхнула.
— Гаразд.
Потім повернулась до своєї кімнати.
Бабі вдягла шкільну форму. Їй не доведеться нічого розповідати, вона це знала. Даніела, можливо, чиститиме щітку кілька перших днів, а відтак — годі. Це сильніше за неї.
Рафаелла зайшла до кімнати Бабі:
— То Палліна спала тут?
— Так, мамо.
— І де ж?
— У моєму ліжку.
—
