Три метри над рівнем неба - Федеріко Моччіа

Бабі зробила крок від нього. Степ узяв її за руку. Цього разу — ніжно. Бабі трохи поопиралася, потім облишила. Степ потягнув її до себе, наблизив до мотоцикла. Глянув на дівчину. Її довге волосся було розкуйовджене, закинуте назад холодним нічним вітром. Шкіра — біла, замерзла. Очі — блакитні й виразні. Добрі. Вона була гарна. Степ сковзнув їй рукою під куртку. Бабі широко розплющила очі, трохи налякана, схвильована. Відчула, як його рука піднімається вгору, на диво, вона не була холодною. Угору по спині. Зупинилась перед застібкою бюстгальтера. Бабі швидко завела свою руку назад. Накрила долонею його руку, зупинила її. Степ усміхнувся.

— Ти була чудовою «камоміллою». Ти відважна, дуже. Отже, це правда, що ти мене не боїшся. Ти заявиш на мене?

Бабі кивнула.

— Так, — майже прошепотіла.

— Справді?

Бабі ствердно кивнула. Степ поцілував її в шию, кілька разів, із ніжністю.

— Присягаєшся?

Бабі знову кивнула, потім заплющила очі. Степ продовжував цілувати її. Піднявся вище, до щік, до змерзлих вушок. Теплий та дражливий подих збуджував. Степ наблизився до рожевого краєчка губ. Бабі, тремтячи, зітхнула. Потім відкрила губи, готова прийняти його поцілунок. У цю мить Степ відсторонився. Бабі на якусь мить так і залишилась: із відкритими губами, із заплющеними очима, мрійлива. Потім раптом розплющила їх.

Степ стояв перед нею, схрестивши руки. Усміхався. Хитав головою.

— Бабі, Бабі. Так не годиться. Я ж хряк, скотина, звір, лайдак. Ти це говориш-говориш, — а потім згідна… І ти навіть дозволила б себе поцілувати. Бачиш, яка ти? Непослідовна!

Бабі почервоніла від люті.

— Ти просто гівнюк!

Почала лупасити його кулачками. Степ намагався закриватись, регочучи.

— Знаєш, кого ти мені оце щойно нагадала? Золоту рибку, яка була в мене, коли я був маленький. Стояла там із відкритим ротом і хапала повітря. Точно як рибка, коли я міняв їй воду і вона мені падала до рукомийника. Ой, годі!

Бабі дала йому ляпаса. Степ весело торкнувся щоки.

— Це неправильно, насильством нічого не досягнеш. Це ж ти так завжди кажеш! Але так не працює: ти мене б’єш, а я тебе потім за це цілую. Можливо, якщо ти пообіцяєш не заявляти на мене…

— Я на тебе заявлю, ще й як! Побачиш! Опинишся у в’язниці, я тобі присягаюся.

— Я вже казав, що не треба присягатися… В житті ніколи не можна зарікатись…

Бабі швидко пішла. Куртка підстрибнула на ній, відкривши красиві сідниці, вдягнуті у вузенькі світлі трусики. Спробувала прикритися — і вставила не той ключ у замкову щілину під’їзду.

— Гей, куртку поверни мені зараз.

Бабі гнівно блимнула на нього. Зняла куртку й кинула долі. Залишилась у бюстгальтері та трусиках, на холоді, зі слізьми на очах. Степ подивився на неї з жалем. У неї була гарна фігура, справді точена. Підняв куртку й надягнув її. Бабі слала прокльони ключам. Де подівся той, що від під’їзду?

Степ запалив цигарку. Можливо, він учинив неправильно, не поцілувавши її. Нічого страшного, це станеться іншим разом. Бабі нарешті знайшла правильний ключ, відкрила під’їзд і ввійшла. Степ ступив крок до неї.

— Ну, рибко золота, ти мене не поцілуєш на добраніч?

Бабі захряснула двері під’їзду майже перед його носом. Крізь скло Степ не міг чути, що вона казала, але з легкістю прочитав це по губах. Вона йому радила, чи то пак наказувала піти у певне місце. Дивився, як вона віддаляється. Звісно, якщо те місце було таке саме гарне, як у неї, то він був би не проти його й відвідати. Потім завів мотоцикл і поїхав собі.

Бабі повільно відчинила двері квартири, увійшла й нечутно зачинила їх за собою. Навшпиньках пройшла коридором. Із зали струменіло характерне різнобарвне світло — від телевізора. Її батько був там. Він дивився на гладкого вусаня, який дискутував про якісь цікаві речі з незнайомцями. Це був той самий тип, що з’являвся у рекламі сорочок, бажаючи кожному здобути таку. Вона спитала себе, чи ті незнайомі дядьки про це знають. Бо як можна вірити типові, який каже: «Гарної всім сорочки!» А її батько вірив. Здавалося, він причарований. Може, навіть придбає собі таку сорочку. Бабі тихо пройшла у нього за спиною. Тип у телевізорі, витерши піт, вказав пальцем на її батька і виголосив: «Поради щодо придбання». Ймовірно, Клавдіо завтра купить собі ще щось. Бабі відчинила двері своєї кімнати й увійшла. Врятована! Палліна увімкнула маленьку лампу на шафці.

— Бабі, це ти! Дякувати Богу, я так хвилювалася! А чому ти в такому вигляді? Тебе Степ роздяг?

Бабі взяла нічну сорочку з шухлядки.

— Я вталапалась у гній!

Палліна понюхала повітря.

— А й справді, чутно. Ти не уявляєш, як я злякалася, коли побачила, що той мотоцикл падає. На хвильку подумала, що то ти. Ти була суперсильна! Молодчина. Ми їм показали, тим двом куркам. Слухай, а мій пасок від «Камомілли» куди подівся?

Бабі кинула на неї крижаний погляд.

— Палліно, я не хочу більше чути про паски, «камомілл», Полло, перегони і таке інше. Ясно? Тому тобі краще замовкнути, інакше я тебе викину зі свого ліжка і змушу спати на підлозі. Ні, я тебе з хати вижену!

— Ти такого ніколи не зробиш!

— Хочеш спробувати?

Палліна подивилась на неї. Вирішила, що краще зараз не експериментувати. Бабі пішла до ванної кімнати.

— Бабі…

— Ну?

— Скажи чесно. Тобі ж було весело зі Степом, га?

Бабі зітхнула. Нічого не вдієш. Вона невиправна.

Степ переліз через ворота, безшумно пройшов через сад. Підійшов до вікна. Віконниця була відчинена. Може, вона ще не повернулася. Потарабанив пальцями по склу. Фіранка відсунулась. У напівтемряві з’явилось осяйне обличчя Маддалени. Відпустила фіранку й відчинила вікно.

— Привіт, де ти подівся?

— За мною ганялась поліція.

— Усе гаразд?

— Так, гаразд. Сподіваюсь, вони не прочитали номери.

— Ти вимкнув фари?

— Звісно.

Маддалена відійшла вбік. Степ легко застрибнув на підвіконня й увійшов у її кімнату.

— Тихіше. Батьки щойно повернулись.

Маддалена замкнула двері на ключ, потім скочила в ліжко. Залізла під ковдру.

— Бррр… Як зимно!

Усміхнулась йому. Зняла через голову нічну сорочку й кинула її до ніг Степа. Слабке світло місяця лилося з вікна. Її маленькі ідеальної форми груди біліли в напівтемряві. Степ зняв куртку. На якусь мить йому вчувся запах села. Він був дивний, змішаний із парфумами. Вирішив не надто звертати увагу. Роздягнувся й