Пастка для бабія - Валентина Бродська

— Ви мене тепер зневажаєте? — здавлено запитала.

Першим озвався тато:

— Ні, що ти! Просто ми з мамою перебуваємо в шоці! Дай нам хвилинку все переварити.

— Віро, а піди-но закип’яти чайник, а то чай геть схолов.

Я зрозуміла, що мене навмисне відсилають, але перечити не наважилася.

Коли повернулася, батьки вже посміхалися один одному і про щось тихенько перемовлялися. Побачивши мене, тато посерйознішав. Я мовчки долила всім в чашки гарячої води. Присіла на своє місце, чекаючи на вирок. Тато подивився на мене тяжким поглядом і промовив:

— От знаєш, Віро, з одного боку я захоплююся тобою, а з іншого — хочеться прибити. Ну як так — не знати від кого ти народила?! Може той біологічний батько хворий, чи наркоман, чи в рідні його алкоголіки…

— Коханий, — мама накрила своєю долонькою кремезну батькову руку. — Тебе несе не в ту сторону! Що сталося — те мало статися. І ти ж сам бачив, що Матвійко чудовий хлопчик! 

І далі вже звернулася до мене:

— Доню, я пишаюся тим, що ти зберегла цю дитину, і в той же час мені сумно, що мене не було поруч. Розкажи нам, як тобі живеться в Києві, я так зрозуміла, що ти працюєш?

— Так, я працюю вже четвертий рік в IT Global, спочатку аудитором, а віднедавна асистентом керівника.

Я напружено спостерігала за батьком, проведе паралелі чи ні? Схоже назва моєї компанії пролетіла мимо його вух. Натомість він обурено вигукнув:

— Це що виходить? Ти покинула грудну дитину і пішла працювати?

— Так, в мене закінчувалися гроші, тож треба було приймати непрості рішення, — відповіла і твердо подивилася йому у вічі.

— Господи! — видихнув татко, проводячи рукою по обличчю. — Я входжу в сотню  найбагатших людей країни, а у моєї доньки скінчилися гроші! Стидоба! Тобі треба було повернутися додому! — гримнув він.

Я тільки відкрила рота, щоб заперечити, як батечко встав і почав нервово міряти кроками терасу.

— Так! Я вирішив! Ти знову візьмеш собі справжнє ім’я! На роботу більше не підеш! Повернешся сюди і будеш нормально виховувати мого онука! А як він підросте — очолиш один з моїх заводів. Досить вже бігати! Набігалася! — розпалявся тато, червоніючи, мов буряк.

— А-ну тихо! Цить, Сергію! І сядь! Сам розбігався тут, що аж в очах мерехтить! — командним тоном вигукнула мама, пронизуючи батька сталевим поглядом.

Я здивовано подивилася в її бік. Скільки себе пам’ятаю, мама ніколи йому не перечила. Все гладила татка за шерстю і з усім погоджувалася, а тут прямо валькірія! А найнеочікуванішим було те, що батечко послухався. Він замовк, чемно сів за стіл, тільки сопів і з-під лоба позиркував, час від часу видивляючись щось в чашці.

— Ти вже у свій час накомандувався! — продовжила пиляти мама. — Ми ледь доньку не втратили! Пора усвідомити, що Віра вже доросла і довела, що і без тебе дасть собі раду!

— Угу, продала наші подарунки і дала собі раду, — пробурмотів татко.

— От і добре, що було що продати! — гнула свою лінію мама. — Віра працює на гарній посаді, має житло, сумлінно виховує дитину, що ще тобі треба?!

Батько схилив голову і копирсався в шматку торта. Мама сердито пила чай.

— Тату? — звернулася до нього.

— Що? — буркнув він у відповідь.

— Тату, ти не ображайся, але ніхто з мого оточення не знає, що я твоя донька. Я хотіла звичайного життя для себе і своєї дитини і я його отримала. Ми з Матвійчиком жили в своєму маленькому світі і були щасливі. А з приводу прізвища, то я б все одно його змінила, коли б вийшла заміж. Щодо моєї роботи, то вона мені подобається і я б не хотіла її поки що змінювати. Тату, прошу, не треба руйнувати те, що я будувала чотири роки, будь ласка!

— Угу!

— Тату, в тебе ж післязавтра тендер? — вирішила зайти з іншого боку.

— Може й так. В мене щотижня якийсь тендер, — продовжив він буркотіти.

Я добре знала, що батько ретельно стежить за всіма подіями своїх компаній, тож йому достеменно відомо, який саме тендер проходитиме в четвер.

— Я буду на ньому представляти свою компанію, — сказала і затамувала подих.

Батько, почувши це, стрепенувся. Обличя його перекосилося, очі примружилися і в них блиснули недовіра та гнів.

— Так ось чому ти приїхала! — заревів, мов поранений звір.

Він встав і навис наді мною, пропікаючи мене наскрізь болючим поглядом.

— А я то думав, що згадала про батьків, а ти всього-на-всього вирішила вислужитися перед своїм керівництвом! 

Це був піковий момент! Я здогадувалася, що він так подумає і морально підготувалася.

— Я давно думала про те, щоб до вас приїхати і все з’ясувати, тільки не наважувалася. І не дивись на мене так! А участь в конкурсі — це моя ініціатива! Наш генеральний був за те, щоб взагалі зняти свою заявку! — палко промовила я.

— А що таке? Не захотів осоромитися? — з сарказмом запитав батько, але я відчула, що градус його невдоволення суттєво знизився.

— Ні, він в лікарні. Тяжка травма голови, і саме через твій тендер. Хтось з конкурентів викрав наші розробки, тільки от вони містять помилки, а досконала версія на флешці, що я привезла з собою.

Почувши це, батько остаточно попустився. Він знову сів і задумався. В трубці радіо-няні почулося хмикання та плач Богданчика і мама сполохалася.

— Любі мої, мушу вас покинути. А ти, Сергію, відпустив би Вірочку, розмову можна і на завтра перенести! — промовила вона.

— Якби я всі справи переносив на завтра, то мене б і кури загребли, — буркнув батько.

— Мамо, заглянь, будь ласка, до Матвійчика, — попросила я.

— Звісно, доню, не хвилюйся.

Вона поцілувала мене і татка в щічку і побажала доброї ночі.

Коли мама пішла, батечко запросив мене до свого кабінету.

— Що ж виходить? Якісь шмаркачі хочуть продати мені крадене програмне забезпечення? Розвести мене вирішили, мов хлопчика? — обурювався він, насуплюючи густі брови.

— Це ще не все, тату.