Пастка для бабія - Валентина Бродська

Садиба моїх батьків розташувалася неподалік Вінниці в мальовничому селі. Батько, виходець з бідної сільської родини, завжди мріяв повернутися на батьківщину таким собі паном. Пихи йому додав шлюб з моєю матір'ю, в якої прадід був із знатного роду. Саме його прізвище я і взяла собі.

Мама до зустрічі з моїм батьком і не згадувала про свою знатність, поки він не підсадив її на цю тему про блакитну кров та білу кістку. Тож матуся з простого дівчиська переродилася у справжню леді. Мене вже виховували “як треба”. І одним з пунктів був бездоганний вигляд.

Я подивилася на своє вбрання: джинсові шорти, бавовняна футболка і босоніжки на рівній підошві.  Хмикнула про себе. “Матусі не сподобається!” Доб’є її і мій простенький манікюр та зачіска “французька коса”, а про відсутність косметики взагалі мовчу. Зате я почувалася комфортно. 

За час незалежного життя мої внутрішні пружини розслабилися. Я вже і забула як це воно: так не стій, так не сиди, не так смієшся, не те одягнула і ще безліч не так. Постійний вишкіл обмежував мою особистість, моє внутрішнє я. Звісно я нічого не забула з маминої науки, але яка це насолода почуватися вільною від усіх цих вимушених умовностей. Може тому я і не пішла на поступки Тарновському, коли він намагався впихнути мене в образ чергової ляльки.  Не хотілося знову себе втрачати.

Я згадала його вибачення і приємне тепло пішло від серця по всьому тілу. Шкода, що йому, щоб стати нормальним прийшлося пережити таку травму.

За своїми думками я не помітила, як під’їхала до батьківського дому. Матвійчик дрімав на задньому сидінні. В переносній корзині спали і котики. 

Ворота були відчинені і я без перешкод заїхала у двір. Батьки мене чекали. На ганку стояв батько. Він дещо схуд і від цього здавався вищим і молодшим. Поруч з ним стояла гарна жінка, одягнена приблизно як і я. На руках вона тримала однорічне маля, яке своїми рученятами гралося з її волоссям. Вона світилася внутрішнім сяйвом і теплом. Я не відразу в жінці впізнала маму. Моєму здивуванню не було меж. Манірна пихата леді зникла поступившись місцем мадонні. 

Я заглушила двигун і вийшла з автівки. Слова від хвилювання застрягли в горлі.

Зрадницькі сльози навернулися на очі.

— Мамо, тату, привіт! — ледь промовила я.

— Вірочко, моя кохана донечко!

Мама швидко передала малюка татові і кинулася до мене з обіймами і поцілунками. Від такого прояву емоцій я розплакалася, мов маленька дівчинка. Адже мама так рідко мене обіймала.

— Нарешті ти приїхала! — промовляла вона, схвильовано зазираючи мені в обличчя і витираючи мої сльози.

— А де мій дорогенький онучок? Ти ж привезла його?  — запитала стурбовано мама, заглядуючи в тоновані вікна Ауді.

— Він зі мною, трішки задрімав дорогою, — відповіла я.

— А я не сплю! — почувся дитячий голосочок.

Двері автівки відчинилися і з них вистрибнув Матвій.

— Матусю, ми вже приїхали? — він здивовано заозирався навкруги і схвильовано запитав:

— А де мої дідусь і бабуся?

До нас підійшов тато з малюком.

— Добрий вечір, доню, — привітався він скромно, приховуючи в очах теплу посмішку.

— Привіт, козаче! Я твій дідусь Сергій, — промовив тато і подав моєму синові руку.

Матвій напрочуд сильно її потиснув і з цікавістю поглянув на нового родича.

— А я твоя бабуся Люда, — підхопила ініціативу мама. — Можна тебе обійняти?

— Бабуся? Я думав ти будеш старенькою, в хустинці і з паличкою, як в казках! А ти така гарна, як моя мама! — з захопленням вигукнув Матвій і кинувся в її обійми.

— А хто цей кумедний малюк? — з дитячою безпосередністю переключився Матвій.

Батьки переглянулися і зашарілися.

— А це Богданчик! Наш син і твій дядечко! — промовив батько, пильно спостерігаючи за моєю реакцією.

Я вдруге за сьогодні розгубилася і поглянула з німим запитанням на маму.

— Я потім розповім, — промовила вона тихенько.

— Овва! А можна його потримати! — вигукнув Матвій і протягнув до малюка рученята.

Той швидко схопив його за пальці і почав тягти до себе. 

Це було так кумедно, що всі засміялися.

Синочок побачивши в Богданчикові товариша, вже почав діставати з машини сонних котів.

— Дивись, хто в мене є! — вигукнув він, тицяючи Мусею в малюка.

Богданчик радісно забазікав на своїй мові, торкаючись киці.

— І це ще не все! — діловито промовив Матвій. Віддав мені Мусю і витягнув з корзини ошелешеного Барсика. Смугастик розширеними очиськами дивився навкруги, не розуміючи, що відбувається. 

Ситуацію врятував тато.

— Давайте всі пройдемо в дім! — запропонував він, і звернувся вже до Матвійчика:

— Твоя бабуся приготувала смачну вечерю і спекла чудовий торт! 

“Мама на кухні?” — сьогодні дійсно день чудес.

— Торт! Торт! Я вже хочу їсти! — синочок схопив діда за руку і потягнув на ганок.

Я затрималася біля машини. Потрібно було дістати котяче майно і свої речі. До мене підійшла мама, щоб допомогти. Дивно, раніше в батьків була прислуга, а тут нікого. Я запитала про це маму.

— Ми всім дали вихідний. Залишилася тільки охорона. Ми з татом вирішили сьогодні побути в родинному колі без зайвих людей. Яка я все таки щаслива, що ти приїхала!

Мама ще раз мене обійняла і погладила по волоссю.

— Ти така в мене красива! — промовила вона, дивлячись мені у вічі.

Мені стало ніяково, і я задала питання, що мене бентежило найбільше:

— Тато тобі щось розповідав?

Мама сумно посміхнулася.

— Як ти обвела нас навколо пальця? Так, розповів вчора. Але без подробиць. Ти ж нам все розкажеш? — з надією в голосі запитала вона.

— Так, не хочу більше брехні, — промовила, опустивши додолу очі.

— Ну-ну, дівчинко моя! Тепер все буде добре! — заспокоїла мене мама, поплескавши по спині.