Пастка для бабія - Валентина Бродська

Я була приголомшена цією новиною, а з іншого боку, згадала вчорашню розмову, яка мене насторожила. Але мою задумливість Тарновський розцінив по-своєму.

— Ви підете зі мною до театру, коли я одужаю?

— Що? 

Я не очікувала такого запитання, тому не відразу знайшла, що відповісти. “Це було запрошення на побачення чи знову компенсація?” — пронеслося в голові.

— Ми ще з вами в ресторан не сходили, — жартівливо промовила.

— Одне іншому не заважає! Я люблю дивитись вистави, і як я зрозумів — ви теж. Тож чому не скласти один одному компанію?

“Отже, не побачення!”

— Ну якщо так, то я згодна, але за свій квиток заплачу сама.

Тарновський ніяк це не прокоментував, лише розсміявся.

— То що там з Сергієм? — запитала, щоб змінити тему.

Генеральний хмикнув і пильно подивився на мене.

— Сьогодні вранці Сергій подзвонив Аліні і наплів про DOS-атаку на наші сервери, про несанкціонований доступ та витік даних.

— Аліні? А чому не вам? — здивувалася я.

— В тому то і справа, йому потрібен був доступ в мій кабінет. Сергій думав, що в Аліни є дублікат ключів від нього. Тож нарозказував секретарці всяких страшилок, щоб вона приїхала і допомогла йому “врятувати” компанію. А для цього треба було “начебто” завантажити копію даних з мого комп’ютера. Аліна, перед тим як їхати, зателефонувала мені і все розповіла. Я в свою чергу повідомив начальника охорони і за системним адміністратором простежили.

— Але ж ключі від вашого кабінету в мене? - перебила я генерального.

— Так. Та це не стримало Сергія. Він не захотів відступати від своєї задумки, тож просто вибив двері, — з кривою посмішкою відповів Тарновський.

— А як він взнав пароль до вашого комп’ютера? — поцікавилася я.

Генеральний пояснив, що копія файлового ключа була на комп’ютері в Інни Петрівни. До якого Сергій добрався раніше. Отримавши доступ, він скачав той самий софт, що призначався для тендера, а потім знищив всі наші розробки. Скоріш за все, викрадачі вже виявили баги і хотіли дістати більш новішу копію, сподіваючись легко виправити ситуацію. Сергія спіймали з краденим в офісі. Тарновський не хотів, щоб до конкурентів потрапила ще одна версія продукту.

Генеральний взяв палицю. Спираючись на неї, повільно пішов до свого ліжка і сів навпроти мене.

— Прикро, що Сергій відбудеться лише незначним штрафом і звільненням по статті. Посадити його буде важко, але поки він наляканий, що його спіймали на гарячому, цілком можливо вибити з нього якісь свідчення.

— І на що Сергій сподівався? У вас же в офісі не та версія, що йде на тендер?

— Ну він цього не знав і ніхто, крім вас не знає.

Тарновський ненароком взяв мою руку в свої долоні. І дивлячись мені у вічі промовив:

— Я прошу вас сьогодні забрати ноутбук. Завтра мені знімуть шви і переведуть до приватної клініки, де я проходитиму реабілітацію. Там ми зустрінемося і все допрацюємо.

Я знітилася, мені стало враз боязко брати на себе таку відповідальність. Та і за цією інформацією активно полюють.

— Ви так мені довіряєте? — запитала про зовсім не те, що бентежило.

Тарновський неочікувано підніс мою руку до своїх губ і поцілував. Моє серце забилося спочатку від несподіванки, потім від обурення нахабством генерального, а далі почало мліти від гарячої хвилі, що потекла по венах.

Я знаю, що не вмію приховувати емоції, але дехто теж. Я помітила блиск в очах Тарновського, він так і продовжував тримати мою руку в своїх долонях і ніжно її погладжувати. Момент ставав критичним. Ми обоє дивилися один на одного і мовчали.

— Кхм, Денисе Олеговичу, ви так і не відповіли на моє питання, — порушила я тишу, повільно, без бажання висмикуючи руку.

— Чи я вам довіряю? — перепитав Тарновський, а в його очах скакали бісики. — Цілком! Ви ж пам’ятаєте, що я хотів навіть відмовитися від участі в тендері, але ви мене надихнули на боротьбу! Ви, взагалі, для мене… я не знаю як це сказати… я вам безмежно вдячний! 

Він знову заволодів моєю рукою і поцілував. Я зашарілася, немов школярка на першому побаченні.

— Денисе Олеговичу! — обурилася.

— Денис, для вас Денис, не треба по батькові, — перервав мене чоловік, стискаючи мою долоню.

- Але …

Я хотіла щось сказати на кшталт субординації, професійної етики та мене знову перервали.

— Ніяких але! Можна я вас буду звати Софією? — інтимно посміхаючись, запитав Тарновський

Я остаточно зніяковіла і ледь чутно промовила:

— Ви і так через раз до мене звертаєтесь лише на ім'я.

— То я від хвилювання! Так дозволяєте?

— Так.

Ми якусь мить сиділи мовчки один навпроти одного. Генеральний тримав мене за руку, ретельно роздивляючись, а потім палко промовив:

— Софіє, ви нічого такого не подумайте, але ім’я Віра вам би підійшло краще!

Мене наче схопили і з висоти жбурнули у холодну річку. Повітря враз вишибло з грудей. Я відчула, як підступне тремтіння пролетіло моїм тілом і вирвалося через руки. Це помітив і генеральний.

— Що з вами, вам холодно? — занепокоєно запитав. — Я щось не те сказав?

— Ні-ні, просто я згадала, що не вимкнула праску!

“Банальна брехня, але це перше, що спало мені на думку!”

Я схопилася і почала збирати в сумку посуд, намагаючись не дивитися на Дениса Олег.. просто Дениса. Коли черга дійшла до ноутбука, я розгубилася, бо не було в що його покласти.

— В тумбочці є пакет. Ви якось залишили, — прийшов на виручку генеральний, помітивши мої нервові метання.

Я підійшла до тумбочки і присіла. Прохід між ліжками був затісний, і я буквально опинилася біля ніг Дениса. Стримуючи емоції, я дістала ретельно складений пакет.

— Ви схожа на фею в цій сукні! Ніжна, тендітна, нереальна! — продовжив фліртувати Тарновський, вганяючи мене в ступор.

Він взяв пасмо мого волосся і пропустив поміж пальців, зачаровано дивлячись на мене своїми синіми очима і тримаючи мій погляд. “Так от як Тарновський діє на жінок!” Я ледь скинула з себе це чаклунське марення і швидко піднялася, розправляючи невидимі складки на сукні.