Пастка для бабія - Валентина Бродська

— Ти назвала сина на честь мого батька? А нам писала, що його звуть Юсуф! — здивовано вигукнув чоловік.

— Ну було б дивно, якби я вийшла заміж за турка, прийнявши іслам, і назвала сина нашим ім’ям.

— Я вже заплутався, то турок був чи ні? — розгублено запитав батько.

Переповідати всю історію вже не було душевних сил.

— Давай, я тобі при зустрічі розповім все, — запропонувала я і перестала дихати.

— Ти хочеш приїхати до нас? — з таємною надією в голосі запитав батько.

— Хочу, якщо приймете? — пішла я на мирову.

— Звісно, що ще за думки такі! — заметушився батько. — Приїзжайте! Коли на вас чекати?

— Думаю, що в середу, а можливо у вівторок ввечері.

— Господи, а мама як зрадіє! Але бажання тебе відлупцювати нікуди не ділося, — незлобиво промовив татко.

— Ти ж ніколи мене не бив, — іронічно промовила.

— Отож бо й воно! А, мабуть, треба було!

— Тату-тату! Повів коня кувати, коли вже кузня згоріла!

Ми ще деякий час поговорили про буденне, не торкаючись мого минулому і після цієї розмови я відчула, як на серці стало легше.

***

Тарновського перевели до елітної клініки з повним пансіоном, де відразу йому призначили комплекс процедур. Після обіду генеральний викроїв час, щоб ми закінчили презентацію. Приїхавши до клініки, я була приємно здивована. Денис поголив обличчя і переодягнувся у новий одяг. Він спіймав мій оцінюючий погляд і задоволено всміхнувся. Денис вів себе чемно і більше не намагався залицятися. В душі я засмутилася, адже чути від нього компліменти, відчувати тепло його рук було приємно. Збираючись додому, я промовила:

— Я б хотіла поїхати до Вінниці раніше.

— Чому? - здивовано запитав Тарновський.

— Є думка поговорити з Сергієм Матвійовичем до початку тендеру про ситуацію, що склалася.

Генеральний потер перенісся і сперся на руку, пильно дивлячись на мене.

— Задумка цікава, але нездійсненна. До цієї людини на прийом просто так не потрапити та і навряд чи він буде перейматися внутрішніми справами нашої компанії.

— Все ж таки я спробую! Бо інакше нам буде важко чогось добитися, — уперто відстоювала своє рішення.

Денис подумав і погодився: 

— Що ж, не смію суперечити такому ентузіазму! Коли плануєте їхати?

— Завтра ввечері, треба ще все відрепетирувати, щоб я ніде не помилилася.

— Добре, тоді я зателефоную Аліні, щоб купила квитки на потяг і забронювала номери в готелі для вас та Юрія Андрійовича.

Я розгубилася, бо геть забула про заступника, який не входив в мої плани, але ж без техпідтримки буде важко.

— Добре, але я доїду сама і бронюйте лише один номер, бо житиму у подруги.

Денис підозріло на мене подивився, але, мабуть, вирішив не допитуватися. 

До палати зайшла медсестра з розкішним і одночасно витонченим букетом з троянд, фрезій та еустом. Я не могла відірвати очей від такої краси. Зі словами “це вам” дівчина передала мені квіти і вийшла.

Я здивовано подивилася на генерального. Він встав і опираючись на палицю повільно підійшов до мене.

— Софіє, прийміть ці квіти на знак вибачення за мою негідну поведінку під час нашого знайомства. Ви дійсно чарівна і приваблива, а я сліпий бовдур! —з винуватою посмішкою промовив Тарновський, пронизуючи мене поглядом кольору ясного неба.

Я зашарілася і притисла букет до грудей. Було приємно і бентежно водночас. Стримуючи хвилювання, намагалася відповісти якомога нейтральніше.

— Дякую за квіти, вони прекрасні! І я давно на вас не ображаюся, — сказала я щиру правду. 

***

Фінальна репетиція презентації пройшла вдало. Я сповнена емоцій та передчуттів вирушила з Матвійчиком до Вінниці, не забувши прихопити з собою котів.

Мені потрібна була перемога і я її здобуду!