Пастка для бабія - Валентина Бродська

В коридорі відділення було тихо, навіть медсестри десь розійшлися. Зайшла до палати. Генеральний сидів за столом спиною до дверей і щось набирав на ноутбуці.

— Добрий день, Денисе Олеговичу! — привіталася.

Чоловік від несподіванки здригнувся і повільно повернувся. Від здивування очі його розширилися і якусь мить він не міг себе опанувати.

— Софіє? Правду кажучи, мені здалося, що в мене марення. Ви така сьогодні чарівна! Добрий день! Проходьте! 

Він навіть поривався встати, намацуючи тростину, але незграбно зачепив її і вона впала. Я підбігла, щоб її подати і так вийшло, що ми з генеральним одночасно нахилилися і легенько стукнулись лобами. Сонячне проміння блиснуло по моїх прикрасах діамантовим відблиском. Це помітив Тарновський.

— Ви що? Пограбували ювелірний магазин? — пожартував він, потираючи лоба.

Я від кумедності ситуації розсміялася.

— Так, а ще магазин одягу та взуття і клатч прихопила, сховавши в сумку з вашим борщем!

Тепер посміхався вже він, кидаючи погляди на моє вбрання. Я, мов маленька дівчинка покрутилася. Спідниця легкої темно-бузкової шифонової сукні розвивалася, як і моє завите довге волосся.

— Ну як? - запитала посміхаючись.

— Неперевершено! Розкішно! Невже ви чепурилися спеціально для мене? — повівши однією бровою, запитав Тарновський, продовжуючи всміхатись, мов хлопчисько.

Я діловито дістала з господарської сумки термо ланч-бокс і поставила перед генеральним, відсовуючи ноутбук.

— Спеціально для вас, я приготувала борщ! А чепурилася, бо йду на прем’єру до театру. 

Генеральний оживився і квапливо запитав:

— А що за вистава?

— Напевно не знаю, якась комедія. Мене запросили.

— Ну, звісно, міг би здогадатися, — ледь чутно пробурмотів Тарновський, і вже голосніше додав: — І хто це такий швидкий?

— А це має якесь значення? — грайливо запитала.

— А як же? Спочатку в театр, потім перестанете мені їсти приносити, а далі взагалі в декрет підете! Я з таким розвитком подій не згоден! — жартома обурювався Тарновський, склавши на грудях руки.

Він був такий кумедний, що я знову розсміялася.

— Ви краще поїжте, поки я вас ще годую. Зі сметаною, як ви і просили.

Тарновський відкрив термос і з задоволенням втягнув ніздрями аромат.

— Ммм, божественно! Ще б сала, часнику і чорного хліба!..

— Я трішки взяла, не знала чи ви любите таке, — промовила і подала генеральному ложку і лоток з хлібом, який попередньо намастила перекрученим салом з часником.

Сама сіла за стіл поруч з генеральним.

— О, моя бабуся так робила, коли я малим був! Я в захваті!

Тарновський взяв шмат хліба і з задоволенням почав жувати, примружуючись. Потім схаменувся і почав пригощати мене.

— Скуштуйте теж! Ви, мабуть, голодні, — і підніс до мого рота часниковий бутерброд.

— Ні-ні, що ви, мені не можна! — відмахнулася я.

— Боїтеся, що ваш кавалер не захоче вас поцілувати? — вкрадливо запитав генеральний.

І наче ненароком почав сунути борщ до мене. Рідина небезпечно  захилиталася, і от-от хлюпне на стіл і … на сукню!

“Ах, ти ж, розбишака!” Я хутко перехопила борщ і знову поставила його перед Тарновським. І любісінько, як ні в чому не бувало, промовила:

— Які там цілунки? Це дружня зустріч, але ж не дихати на людину часником?

— І хто цей друг? — не вгавав Денис Олегович.

— Ну, друг — сильно сказано! Це Сергій, наш системний адміністратор, — промовила буденно.

— Сергій? А, ну тоді я спокійний!

Нарешті генеральний перестав бешкетувати і з апетитом прийнявся за обід.

Я тим часом заглянула в ноутбук на якому був набраний текст до презентації.

— Дозвольте почитати? — звернулася до Тарновського.

— Так-так, беріть, може все таки будете сало з часничком? — запропонував він, відриваючись від обіду.

— Ні, дякую, — відповіла і взяла зі столу ноутбук, пересівши на вільне ліжко.

— Нема чого дякувати. Все одно Сергій не прийде! Не хотів би, щоб ви така гарна, стояли одна під театром.

— Як не прийде? Ви жартуєте! — сполохано запитала, відволікаючись від читання.

— Не жартую. У нього намалювалася компанія поцікавіше і йому не до вас. Хоч би до ранку справився! — сипав двоякими туманностями Тарновський, іронічно посміхаючись.

— Нічого не розумію… — Я геть розгубилася.

— З’їсте бутерброд? Поясню детальніше!

Я важко зітхнула.

— Та давайте вже!

Тарновський з виглядом переможця передав мені хліб і прослідкував, щоб я все з’їла, а потім промовив:

— Кажуть, якщо двоє їдять такі пікантні страви, то після, вони не відчувають дискомфорту в спілкуванні.

“Ну от що з ним сьогодні таке?”

— Ви обіцяли розповісти, — нагадала йому.

— Так хвилюєтеся за Сергія? — здійнявши брови вгору, запитав генеральний.

— Хвилюся за мій похід в театр! Так що там? — запитала, втрачаючи терпіння.

— Ммм, борщ смачний! — Тарновський продовжив неквапливо їсти, ніби знущаючись з мене.

Я поглянула на годинник смартфону і зрозуміла, що ще трохи і спізнюся.

Закінчивши обідати, генеральний розслаблено відкинувся на спинку стільчика. Він глузливо на мене подивився, а потім прошепотів, наче відкриваючи страшну таємницю:

— У Сергія "побачення" з відомим вам слідчим — Кізяком Микитою Романовичем. Спікся ваш залицяльник!