Пастка для бабія - Валентина Бродська

Увечері зателефонував Сергій і нагадав про квитки в театр. Поміж іншим допитувався, куди це я пропала і де сам генеральний.

— В офісі вже хвилюються, чи нічого не трапилося! — закидав він вудочку, намагаючись, хоч щось від мене дізнатися.

— Господи, Сергію, невже Тарновський ніколи не їздив у відрядження?

— Їздив, але якось все дивно, і ви не з’являєтеся в офісі…

— Працюю в “полі”, — з посмішкою відповіла.

— А чим саме займаєтеся? Може потрібна допомога? 

Сергій намагався бути чемним, але його допитливість бентежила.

— Ви розбираєтеся у фінансах та аудиті? — іронічно запитала.

Чоловік розгубився.

— Ні. Я думав, що ваша робота якось пов’язана з тендером, до якого готується наша компанія, — промимрив він.

— Тендером? Мені про це нічого не відомо, — промовила, якомога безпечніше. — Мабуть, я ще мало працюю на новій посаді. А що за тендер?

— Та так, одна компанія замовила софт, — поверхнево відповів Сергій, з’їзжаючи з теми. — То ми підемо до театру?

Я подумала, що невеличка розрада серед  виру подій, що увірвався в моє життя, мені не завадить, тож погодилася:

— Так, чом би й ні.

— Диктуйте адресу, я по вас завтра заїду.

“Який швидкий, мов ситро без газу”.

— Ні, краще зустрінемося біля входу в театр за півгодини до початку. Мені ще треба декуди заїхати.

— По роботі?

“От настирливий!”

— У жіночих справах,  — відповіла кокетливо.

— А-а, зрозумів, тоді до зустрічі?

— До зустрічі.

Поклавши слухавку, я відчула полегшення. Ця розмова залишила після себе осад, наче театр був тільки приводом.

Збираючись в неділю на виставу, довго вибирала сукню. Я давно не була в театрі. Хоча б могла. Правду каже Марія Павлівна, я геть себе запустила. Чи було моє життя повноцінним? З одного боку я пізнала радість материнства, мала високооплачувану роботу, дім і свободу. Ніхто не вказував мені що і коли робити і нікому я не була чимось зобов’язана, а з іншого — нуль жіночого щастя і конфлікт з батьками, який я і створила.

І якщо я зовсім не уявляла, який чоловік має бути біля мене, то познайомити Матвійчика з дідусем і бабусею цілком було в моїх силах. Розмірковуючи, я зрозуміла, що вже достатньо доросла, щоб усвідомити та визнати свої помилки і спробувати виправити ситуацію. Я дістала з шухляди письмового столу блокнот, куди колись переписала телефони зі свого минулого життя. Знайшла номери батьків і внесла до свого смартфону. Завтра обов’язково зателефоную. А зараз відвезу Тарновському борщ, який йому наобіцяла і поїду насолоджуватися прем'єрою.