Жорстоке небо - Максим Іванович Кідрук

28

Поки Діана летіла до Парижа, Жан-Робер Ґуерін виступив на прес-конференції перед французькими журналістами і розповів про те, наскільки досвідченими були пілоти рейсу 1419, як відповідально у «Франс Континенталь» ставляться до технічного обслуговування та підготовки екіпажу, про негоду, яка вчора вночі накрила столицю, і жодним словом не згадав український літак. На численні прохання прокоментувати той факт, що літак, який розбився, було спроектовано і зібрано в Україні, та він — що важливіше — здійснював лише сьомий рейс у лівреї компанії «Франс Континенталь», Ґуерін натягнуто посміхався, розводив руками і просив усіх мати терпіння й почекати перших результатів офіційного розслідування, яке буде проведено під егідою французької агенції ВЕА.

Розділ IV

29

14 лютого 2013, 13:57 (UTC +1) Париж, Франція

Станом на першу годину дня за французьким часом аеропорт Париж-Північ усе ще залишався закритим для прильотів — стоянки біля терміналів пустували, аеропортова техніка відстоювалась в ангарах. Єдиним винятком став чартерний «ААРОН 44» у лівреї «Aronov Airlines» з Діаною Столяр і Денисом Плюйком на борту. Щоб зекономити час, представники ВЕА оглянули смугу 04L-22R, паралельну тій, на якій відбулась катастрофа, переконались, що вона чиста від уламків, і дозволили українському літаку сідати в Париж-Північ.

Над Парижем висіли свинцево-сині хмари, намертво припаяні до горизонту. Опадів не було, зате всюди, куди не глянь, землю вкривав товстий шар незайманого снігу, який через низькі, обвислі хмари здавався сірим і брудним. У декількох місцях суцільну снігову ковдру розтинали сталеві нитки розчищених доріг, де-не-де чорніли крівлі, з яких сніг зсунувся під власною вагою, проте решта простору аж захлиналась від навального й усюдисущого брудно-білого кольору.

«ААРОН 44», перед тим як порівнятися з віссю смуги 04L-22R, розвернувся навколо аеропорту Париж-Північ. Коли після другого повороту лайнер перетнув нижню межу хмар, Діана побачила аеропорт як на долоні. Вона ахнула, одночасно притуляючи голову до вікна. Сніг не йшов, тож за межею хмар видимість була чудовою. Діана могла бачити щонайменше на три кілометри від літака.

— Що там? — витягуючи шию, вовтузився на своєму кріслі Денис. — Що там, Діано?

Зрештою, не витерпівши, програміст наважився відстебнути пояс, пересісти в крісло біля іншого борту, навпроти Діани, і визирнути в ілюмінатор.

— Ого… — промимрив хлопець.

Денис та Діана почувалися героями голлівудського кіно. Вони чітко бачили тільки одну смугу — 04L-22R. Паралельна їй 04R-22L майже повністю ховалася під снігом. На її присутність вказували розкидані по всій довжині лячні почорнілі уламки, а також протоптані слідчими ВЕА і працівниками аеропорту стежки, що, наче артерії, обплітали рештки згорілого лайнера. З майже двох десятків руліжних доріжок розчистили лише ті, що вели до пожежної станції, ангара технічного обслуговування та центру управління польотами. До терміналів не тяглося жодного сліду. Притрушені снігом пасажирські рукави з висоти нагадували всохлі, атрофовані відростки на тілі доісторичного чудовиська. Аеропорт Париж-Північ виглядав мертвим — мертвим у прямому значенні цього слова.

«ААРОН 44» огинав летовище з північного сходу. Літак йшов достатньо низько, щоб Діана та Денис розрізнили сплющену й розвернуту поперек посадкової смуги турбіну, таку ж, як і та, що мірно стугоніла під крилом за кілька метрів від ілюмінаторів, крізь які вони оглядали аеропорт. Від удару об землю нижню частину зовнішнього кожуха зірвало, лопатки вентилятора пообламувало, через що здалеку потрощений авіаційний двигун скидався на верхівку людського черепа, який надщербленими зубами вгризається в бітумне покриття посадкової смуги. Трохи далі й лівіше, неподалік невисокої будівлі ангарного типу, лежала — зовні майже непошкоджена — задня частина літака. Нерівний розрив фюзеляжу, з якого стирчали обривки дротів, згладжував оплавлений пластик. З правого боку, поряд зі смугою 04L-22R, на яку їм дозволили приземлятись, знаходився носовий фрагмент лайнера. Від центральної частини «ААРОНа 44», його крил і снігоочисника не лишилося сліду — нічого, крім купи уламків, розмазаних по смузі 04R-22L. Перед тим як літак розвернувся на південний захід і летовище зникло з поля зору, Діана розгледіла червоні прапорці та розтягнуті поміж невисокими опорами стрічки, якими було позначено й відгороджено вибрані уламки, а також двох працівників в оранжевих жилетах, які щось вишукували посеред згарища.

Від побаченого жінку замлоїло. Проте ще гірше стало, коли шасі торкнулися землі і літак, опустивши закрилки і задерши спойлери, помчав посадковою смугою. І Діана, і Денис сиділи біля лівого борту, а тому хоч-не-хоч мусили бачити присипане снігом згарище зблизька. Лайнер загальмував якраз навпроти місця, де зупинилась носова частина «ААРОНа 44» рейсу 1419. Точніше, те, що від носової частини залишилося. Чартерний літак, помалу втягуючи закрилки, сунув повз пом’ятий, непристойно брудний від сажі й налиплого ґрунту фрагмент фюзеляжу. Датчики швидкості та кутів атаки[68] зігнуло; місце розташування стійки шасі виглядало так, наче його розстріляли з крупнокаліберної гармати; віконні рами в кабіні пілотів перекосило, покорчило — дві з чотирьох вискочили зі своїх місць, у решти двох, тих, що лишилися, товсте композитне скло через рясну сітку тріщин стало непрозорим. Заглядаючи, наче в очниці черепа, у моторошні похмурі провалля порожніх отворів на місці вибитих вікон, Діана дивувалась, як Радислав Ротко зміг вижити в катастрофі. Під правим вибитим вікном, у місці кріплення двірників, можна було розгледіти плями засохлої крові. Діана знала, що то кров. Ані бруд, ані авіаційне мастило не мають такого кольору.

— Смерть добряче розгулялась тут минулої ночі, — похмуро промовив Денис.

Діана подивилась на програміста і нічого не сказала.

За кілька секунд «ААРОН 44» досягнув доріжки Ліма-Ромео, розвернувся і поїхав до термінала.

Термінал не працював, тому український літак спинився на відстані двадцяти метрів від ґейта В1, не під’їжджаючи до рукава. Двоє працівників наземних служб поклали колодки під колеса, а спеціальний тягач підкотив до овальних дверей авіалайнера невисокий трап. Розстебнувши ремінь, Діана помітила, що з-за будівлі Термінала 1 вийшли двоє чоловіків і, грузнучи у снігу, оминаючи найглибші нерозчищені замети, попрямували до «ААРОНа».

— Нас зустрічають, — відзначила вона; Денис не почув. Закинувши на плече чималий рюкзак, він поспішав до виходу з літака.

Один з чоловіків, що поспішали до трапа, видався Діані великим незграбою: чималий зріст, масивна голова, довгі руки, дебелий тулуб. Солідності йому додавало довге, до колін, темно-синє пальто і громіздка, кучерява й розкошлана, кучма волосся кольору воронячого крила. Чуприна у здорованя розрослась просто розкішно, цілковито прикриваючи вуха, цупкими завитками