Infernale. Пекельний сеанс - Джонатан Скарітон

Макбрайд розсміялася.

— Найкращі друзі дівчини.

— Саме так, — відповів Анрі. — Першими алхіміками були ковалі по золоту й сріблу, зварювальники й емалювальники Шумерії, Стародавнього Єгипту, Греції та Близького Сходу. Вони змішували метали, виготовляючи сплави, амальгами мінералів. Звідси сексуальний компонент і концепція плодючості: сполучаєте два різні елементи і створюєте щось третє, щось нове. Це називали «священним союзом». Послухайте ось що.

Він відкрив старий товстий том і не дивлячись знайшов потрібне місце: це був опис алхімічної операції з виготовлення каменю:

«Шλюб, зростαння, βагітність, народження і годυвання — необхідні етапи в провадженні цього дійства. Адже коли поєднання досягнуто, далі має відбутися запліднення нематеріальне; і з запліднення πостає ваγітність, а за вагітністю слідуε народження».

— Вони «одружували» срібло із золотом, робили свої трюки і врешті-решт отримували більше золота й срібла, ніж до того. Розумієте?

— Дотик Мідаса, — сказав Вітмен. — Отримати щось із нічого.

— А також бути обережним зі своїми бажаннями. Пам’ятайте, серед них були глибоко релігійні люди. Для них алхімія означала приборкання божественних сил. Щоб творити, треба було знищувати. Існують шлюб, пристрасть, смерть і воскресіння.

— Звучить як мильна опера.

— Ось тільки вони кажуть про вбивство чудовиськ, повішання людей, переслідування демонів. Вони роблять таємничі написи й пишуть зловісні ґравюри — ви бачили божевільні картинки у таких книжках? Іноді вони зображають камінь як непорочну діву або дитину, іноді як Христа чи фенікса. І процес його створення полягав в очищенні та спокуті. Ваш вихідний компонент продовжує існувати і після знищення, але з нього постає дещо нове, іноді народжуючись із попелу. Бачите?

— Я так і гадав. Та все-таки не розумію: що це? Це камінь? Порох? Рідина?

— Чорти б мене взяли, якщо я знаю. Ось, просто для наочності, який довгий у вас список, — він перегорнув кілька сторінок, а тоді поклав книгу на стіл і розвернув так, щоб вони могли бачити. Неймовірно, але він відкрив саме ту сторінку. — Дружина Авраама казала, це щось із могили Гермеса. Ніколас Фламель називав це порохом. Інші джерела стверджують, що це змія. Вогонь. Кислота. Мертве тіло. Кров святих. Це обидві Америки. Це хаос, жаба, аспід — називайте як хочете. Це може бути будь-що у світі.

— Чудово. Отже, Секюлер міг заховати жабу. Він що, був псих? Може, усі ті випари від спалення мінералів далися взнаки, — сказав Вітмен.

— Можливо. А може, це щось… невимовне.

— Від цього нам мало користі.

Із незбагненною точністю Анрі повернув книгу на полицю.

— Можливо, це те, чим ви самі хочете його бачити. Кожна ера несе в собі власний маленький заборонений плід. Багатство, розкіш, секс, успіх, безсмертя. Подивіться, що коїться тепер: непорочні зачаття — жінки народжують дітей, не будучи запліднені чоловіками… Вони завжди казали, що можуть обійтися без нас — і ось тепер, гадаю, пішли ва-банк.

Макбрайд всміхнулася.

— Як щодо цього «ouroboros»? Це змія?

— О, так, ουροβόρος όφις. Це прадавній символ, зазвичай у вигляді змії або дракона, що пожирає свій хвіст. Часто використовується в алхімічних і релігійних працях, де символізує саморефлексію або циклічність. Особливо у значенні постійного відтворення самого себе, вічного повернення та інших речей, що сприймаються як цикли і починаються заново, щойно добігають кінця. В алхімії цей символ також асоціюється з круговою природою праці алхіміка.

— Досконалість кола.

— Але життя влаштоване інакше, — сказав Вітмен. — У житті все далеко не бездоганне.

Анрі кивнув.

— Що ж, розглянемо ідею недосконалості. Уявіть собі людину, яка хворіє і стоїть на порозі смерті. Досвід та історичний прецедент кажуть їй, що смерті не уникнути — адже з усього живого саме нам пощастило від народження знати, що ми помремо. Подумайте про цю людину: що вона може зробити, аби подовжити своє існування?

— Отримати певного роду лікування від своєї хвороби?

— Звісно, але це все, чим може зарадити сучасна медицина. Ми не можемо уникнути смерті надовго. То як жити далі?

— У своїх дітях.

Анрі кивнув.

— Розмноження. Ось чому блискучий науковець із Оксфорда назвав наші гени «еґоїстичними». Ви маєте природну схильність і бажання знайти собі пару — бажано зі здоровими і привабливими рисами, — щоб мати змогу передати частину свого генетичного коду нащадкам.

— Я зву це п’ятничною клубною гулянкою, — сонно мовив Чарлі.

— Тож уявіть собі процес передачі вашого ДНК дітям. По суті своїй це відтворення чи, радше, перенесення, адже часточка теперішніх вас заразом стає часточкою когось іншого.

— Щось із нічого. То Секюлер каже про розмноження?

Анрі погладив свою пишну бороду.

— Я вважаю, що він каже про щось споріднене. Як зберегти себе у чомусь, що переживе вас самих?

— Фотографії?

Анрі кивнув знову.

— Так я й подумав. Окремий момент у часі впіймали на шматок ґлянцевого паперу. Цьому, однак, бракує надважливої характеристики життя: руху. І це, друзі мої, — він вказав на котки в іншій частині кімнати, — ви знайдете на кіноплівці.

— Яка є фактично низкою фотографій, що демонструються послідовно.

Вітмен похитав головою.

— Якось не віриться. Тобто я хочу сказати — безглуздо вважати, що можеш досягнути безсмертя через фільм. Звісно, я щодня бачу Гамфрі Боґарта на екрані, та це не означає, що він і