Зваблені ненавистю - Ерін Кас

— Хто? — намагаюся говорити спокійно, але голос чітко видає хвилювання.

— Це я, відчиняй.

— Зараз, — вмикаю світло й прокручую замок. 

— Їжа, — Аліса підіймає перед собою пакет.

— Ти вже виспалася? — абияк пригладжую скуйовджене волосся.

— Дев’ята вечора на вулиці. Треба перекусити, — проходить до маленького столика біля стіни й викладає їжу і пляшку вина. — Не подумай, що я алкоголічка. Захотілося скинути напругу.  

— Потрібно розібратися з грошима.  

— Все просто. Завтра пригощаєш ти. Крильця, картопля фрі і соуси до них. Зійде? — куштує картоплю.

— Так, — сідаю біля неї. З’їдаю зовсім трохи, бо не звикла їсти о такій порі. Вино терпке і, мабуть, дешеве. Втім, я погано в них розбираюся, але охолодженим воно смакувало б краще. Правда, зараз дуже в тему, бо у мене досі стрес після нічної втечі.

— Завтра йду на співбесіду, знайшла кілька оголошень, — говорить, смакуючи крильцями.

— Так швидко? — дивуюся її активності після такої виснажливої дороги. — Ким хочеш влаштуватися?

— Касиром в цілодобовий магазин. В описі обіцяють платити щотижня. Далі щось краще пошукаю.

— Я теж влаштуюся, завтра ж почну пошуки.

— Повернутися ще не надумала? — уважно сканує мене поглядом синіх очей.

— Я не повернусь. Як би складно мені не було, додому я ніколи не повернусь, — відповідаю впевнено.

— За це варто випити, — підливає ще вина у пластикові стакани. — Відмовитися від усього… Ти в моїх очах ого-го як виросла.

— Гроші не роблять щасливою, це я тобі з власного життя можу сказати.

— Але й без них сумно. Та я розумію, коли коханий спить іще з кимось…

— Ми не спали. І не коханий.

— Як це? А чому ж ти за нього заміж збиралася?

— Бо це був би вигідний союз, — беру одну смужку картоплини. Таке вино потрібно заїдати. 

— Ти серйозно?

— Так. Ну, він подобався мені, але почуттів не було. Тому й зрада мене не зачепила, лише пробудила бажання свободи.

— І вчасно пробудила.

— У мене була умова: ми не спимо до весілля, — вирішую говорити всю правду. Зараз ми найближчі люди, бо разом маємо якось облаштуватися на новому місці.

— Тепер зрозуміло, чому він пішов наліво. У хлопця пекло між ногами, — коротко сміється. — Уяви, якби ми тоді не заговорили одна з одною?

— Не хочу. Я цілий місяць планувала поїхати кудись. Спочатку думала, що ти жартуєш, не могла повірити в свою удачу. Ти теж немало втратила.

— Ти про місце на бюджеті? А, переживу. Та й з фінансами у мене біда, ми не ладнаємо.

— Невже так хотілося від нього втекти? — бачу, що вона засмутилася від спогадів.

— Ти колись кохала? По-справжньому, — підіймає на мене погляд. Видає свою знервованість, накручуючи темне волосся на палець.

— Ні.

— Щаслива. Кохання — це зло. Не вір про крила, це вигадка. Воно нищить, вбиває своєю байдужістю, розчаровує кожного разу, коли він каже, що подзвонить і не робить цього.

— Я й не збиралася. У мене наразі абсолютно інші плани. А кохання… колись буде. А якщо ні — переживу.