Хижа - Вільям Пол Янг
Час від часу Мак відчував, як Великий Сум повільно охоплює груди, наче кільця удава, витискуючи сльози з очей, коли вони там іще залишилися. Інколи йому снилося, що його ноги загрузнули в багнюці, і він на мить схоплює погляд Міссі, яка пробігає повз нього, униз стежкою між деревами, а її червона бавовняна літня сукня тріпоче на вітрі. Вона забула й зовсім не звертає уваги на темну тінь, що йде позаду. І хоч як відчайдушно намагається Мак її застерегти, йому не вдається вичавити із себе жодного звуку, завжди надто пізно та неможливо її врятувати. Спросоння він зривався й сідав у ліжку, залитий потом, а хвилі запаморочення, провини та жалю накочувалися на його змучене тіло неймовірно потужною течією ріки, що вийшла з берегів під час повені.
Про зникнення Міссі намагалися згадувати якомога менше. Сталося це в День праці, наприкінці літа, під час останнього літнього походу, перед самим початком нового навчального року в школі. Мак набрався сміливості й узяв трьох молодших дітей на озеро Валлова, що в північно-східному Орегоні. Нен у той час була на курсах підвищення кваліфікації в Сієтлі, а двоє старших синів чи то вже навчалися в коледжі, чи то ще працювали в літньому таборі. Утім, Мак не сумнівався, що зможе вдало поєднати в собі чоловічу здатність перемагати виклики природи з материнським піклуванням. Зрештою, він одержав чіткий інструктаж від Нен.
Усіх охопила табірна лихоманка й передчуття пригоди, що перетворило дім на шарварок. Була б воля Мака, вони підігнали б мікроавтобус до дверей та перенесли б туди майже всі речі. Раптом він відчув, що йому необхідно перевести подих, і всівся в старе батьківське крісло, зігнавши звідти кота Джудаса, домашнього улюбленця. Мак тільки-но зібрався ввімкнути телевізор, як до кімнати забігла Міссі з маленькою скляною коробочкою в руках.
— Можна мені взяти із собою колекцію комах? — запитала вона.
— Ти хочеш узяти жуків? — пробурмотів Мак, не звертаючи на неї особливої уваги.
— Тату, це не жуки, а комахи. Дивись, у мене їх чимало.
Мак із неохотою обернувся до доньки, яка, помітивши це, почала докладно пояснювати, що саме міститься в коробочці.
— Тут два стрибунці, далі на листочку — гусінь, а десь повинне бути… ось воно! Бачиш моє сонечко? У мене також є муха й ще кілька комах.
Поки Міссі описувала свою колекцію, Мак щоразу кивав головою — старався, щоб вона відчувала його знаки уваги.
— Отже, — закінчила Міссі, — чи можна мені взяти комах?
— Авжеж, люба. Можливо, ми дозволимо їм полетіти на крилах вітру, коли опинимося на природі…
— Ні, не можна! — долинув голос із кухні. — Міссі, моя люба, ти маєш залишити колекцію вдома. Повір мені, тут вона точно збережеться.
Нен визирнула з кухні, кинувши на Мака люблячий та водночас докірливий погляд. Йому залишилося лише знизати плечима.
— Я зробив усе, що міг, — прошепотів Мак до Міссі.
— Гм-м, — пробурмотіла дівчинка. Однак, розуміючи, що війну програно, взяла коробочку та вийшла з кімнати.
У четвер увечері мікроавтобус було завантажено, світло та гальма причепа перевірено. У дорогу вирушили в п’ятницю вранці, після останніх настанов Нен дітям слухатися тата, дотримуватися заходів безпеки, чистити зуби, не підбирати котенят із білими смужками на спинах тощо. Нен взяла курс на північ трасою 205 у напрямку Вашингтона, Мак і три amigo — на схід трасою 84. Додому планували повернутися наступного вівторка, за день до школи.
Колумбійська ущелина варта окремої подорожі. Із пласких пагорбів, що височіють над урвищем, наче нічні вартові, відкриваються вражаючі панорами, огорнуті теплом пізнього літа. У вересні та жовтні погода в Орегоні найказковіша. Починаючи з Дня праці й до Хелловіну, зазвичай триває бабине літо. Той рік не був винятком. Вільна траса й прекрасна погода посприяли тому, що команда не помітила ані часу, ані відстані.
Четверо мандрівників зупинилися біля Малтномаського водоспаду, щоб купити розмальовку й олівці для Міссі, а також — два недорогих водонепроникних одноразових фотоапарати для Кейт і Джоша. Потім усі вирішили видертися на доріжку до мосту, що напроти водоспаду. Колись там була стежина, що вела навколо основного водоймища до печери за водограєм, але, на жаль, адміністрація парку закрила до неї доступ з огляду на ерозію. Біля водоспаду Міссі дуже подобалося, і вона попросила тата знову розповісти легенду про доньку вождя індіанського племені малтнома. Після деяких умовлянь Мак нарешті погодився і, поки всі вдивлялися в мряку навколо спадаючої води, переповів відому історію.
Ішлося про принцесу, яка була єдиною дитиною вже літнього батька. Вождь ніжно любив свою доньку, тому сам обрав для неї чоловіка, молодого вождя племені клецопів, якого, як йому було відомо, вона кохала. Проте, коли обидва племені прибули на святкування, жахлива хвороба поширилася серед воїнів, вкорочуючи життя багатьом.
Старійшини та вожді племені зібралися й почали радитися, що можна вдіяти із напастю, яка нищила воїнів на очах. Найстарший із шаманів згадав, що його старий батько передбачив це перед смертю. За його словами, хворобу можна буде зупинити, якщо чиста, незаймана донька вождя добровільно покладе своє життя за плем’я. Щоб пророцтво здійснилося, вона повинна видертися на скелю над Великою рікою та зістрибнути вниз із кручі й розбитися на смерть.
Усі доньки вождів, а їх було з десятеро, постали перед радою. Після запеклого обговорення вожді вирішили, що не мають права просити про таку жертву, покладаючись лише на сумнівну легенду.
А хвороба й далі невпинно ширилася серед чоловіків. Несподівано захворів молодий вождь. Принцеса знала, що мусить діяти. Вона остудила чоло коханому, що лежав у гарячці, поцілувала його й непомітно вислизнула в темряву.
Дівчині знадобилася ніч і весь наступний день, щоб дістатися місця, про яке йшлося в легенді, — скелі, що височіла над Великою рікою. Помолившись та віддавши себе Великому Духу, вона виконала пророцтво — без вагань зістрибнула донизу.
Наступного ранку хворі в селищі прокинулися здоровими. Усі почали радіти й святкувати, аж поки молодий вождь дізнався про зникнення нареченої. Люди поступово усвідомили, що саме трапилося, і вирушили до місця, де, напевно, мали її знайти. Коли вони мовчки оточили її мертве тіло біля підніжжя скелі, згорьований батько звернувся до Великого Духа з проханням увічнити пам’ять про цю жертву. І раптом неподалік від місця, з якого зістрибнула дівчина, виросла стіна води, утворивши внизу, біля їх ніг, гарне водоймище.
Міссі подобалася ця оповідь, як, власне кажучи, й Маку. Адже вона нагадувала історію спокути за
