Хижа - Вільям Пол Янг

Мак виплив на поверхню, крикнув Кейт, щоб пливла до берега, а сам набрав у рот якомога більше повітря й пірнув удруге. Із третьою спробою Мак усвідомлював, що часу обмаль, тому він повинен або звільнити Джоша від жилета, або перевернути каное. Оскільки охоплений панікою Джош нікого близько не підпускав, Мак вибрав останнє. Чи то був Бог із ангелами, чи Бог із адреналіном, він ніколи, певно, не дізнається, але всього-на-всього з другої спроби йому вдалося перекинути каное й звільнити Джоша.

Рятувальний жилет нарешті почав виконувати функцію, для якої був призначений: обличчя хлопця показалося з води. Мак випірнув позаду Джоша, який уже знепритомнів і обм’як, на голові у хлопця була свіжа рана після удару каное, сочилася кров. Батько негайно почав робити синові штучне дихання, тим часом інші, збігшись на шум, витягнули їх разом із човном на мілину.

Не помічаючи гамору навколо — люди тільки те й робили, що давали поради й ставили запитання, — Мак зосередився на своєму завданні, хоча відчував, що його також починає охоплювати паніка. Як тільки ноги Джоша торкнулися землі, він закашляв, випльовуючи воду та залишки сніданку. Усі, хто зібрався навколо, радісно вигукнули, проте Мак їх не чув. Накритий хвилею полегшення й припливом адреналіну, він розплакався. Кейт одразу ж обійняла руками його шию й заридала. Усі сміялися, й плакали, й обіймалися.

Серед тих, хто прибіг на крики, були Джесс Медісон і Сара Дюсетт. На тлі сум’яття й радісних вигуків Мак розчув слова Еміля, який, немов молитву на вервиці, повторював знову й знову:

— Прикро, мені так прикро… мені так прикро…

Це було його каное. Це могли бути його діти. Мак знайшов його в натовпі, обійняв і прокричав на вухо:

Припини! Це не твоя провина! Усі живі!

Еміль почав схлипувати, почуття раптово виринули на поверхню, прорвавши загату страху та відчаю.

Найгірше було позаду. Принаймні Макові так здавалося.

1 Хел Кеньйон — з англ. — Пекельний Каньйон. — Прим. пер.

4. ВЕЛИКИЙ СУМ

Смуток — це стіна між двома садами.

Халіль Джебран

Мак стояв на березі, намагаючись перевести подих. Про Міссі він згадав лише за кілька хвилин. Пам’ятаючи, що вона розфарбовувала свою розмальовку за столом, він пішов до місця, звідки виднівся табір, але її не побачив. Він прискорив крок і поспішив до тенту, вигукуючи її ім’я якомога лагідніше. Жодної відповіді. Її там не було. Хоча серце забилося швидше, він заспокоював себе думкою, що хтось мав би її бачити, незважаючи на загальне сум’яття, можливо, Сара Медісон, Вікі Дюсетт чи старші діти.

Намагаючись здаватися більш-менш урівноваженим, Мак відшукав своїх нових друзів, повідомив, що не може знайти Міссі й попросив перевірити, чи не залишилася вона раптом із кимось із членів їхніх родин. Усі швидко розбіглися. Першим повернувся Джесс, він сказав, що Сара не бачила Міссі впродовж усього ранку. Джесс із Маком вирушили до Дюсеттів, назустріч їм вискочив Еміль із помітним занепокоєнням на обличчі.

— Міссі сьогодні ніхто не бачив. Ми також не знаємо, де Ембер. Можливо, вони разом? — у голосі Еміля відчувався страх.

— Напевно, так і є, — сказав Мак, намагаючись заспокоїти себе й Еміля.

— Як ти думаєш, де вони можуть бути?

— Давайте перевіримо туалети й душові, — запропонував Джесс.

— Слушна думка, — погодився Мак. — Я подивлюся в найближчих до нас, якими користувалися мої діти. Ви з Емілем перевірте свої.

Вони кивнули на знак згоди, і Мак повільно вирушив до найближчого душу, уперше помітивши, що був босий і без сорочки. «Ну й вигляд у мене», — подумав Мак. Він точно розсміявся б, коли б не був занепокоєний зникненням Міссі.

Біля жіночих вбиралень Мак запитав юнку, чи не бачила вона дівчинку в червоному сарафані або, можливо, двох дівчат. Та відповіла, що не звернула уваги, але може піти й подивитися. Вона повернулася через хвилину й заперечливо похитала головою.

— Усе одно, дякую, — відповів Мак і повернув за ріг будівлі з душовими. Він знову почав голосно кликати Міссі. Було чути, як тече вода, але ніхто не відгукувався. Думаючи, що Міссі в одній із кабінок, Мак почав стукати до кожної. Йому вдалося єдине — до смерті налякати літню жінку, коли двері до її кабінки несподівано відчинилися. Вона закричала, а Мак вибачився, швидко зачинив двері й поспішив далі.

У жодній із шести кабінок Міссі не було. Про всяк випадок він перевірив чоловічі вбиральні й душові, навіть не задумуючись, чому вона могла б там опинитися, однак дівчинки ніде не було. Мак стрімголов побіг до Еміля, єдине, про що він міг молитися: «О Боже, допоможи, допоможи мені її знайти… будь ласка, допоможи її знайти!»

Вікі побачила Мака й вибігла йому назустріч. Вона дуже старалася не розплакатися, але все ж таки не стримала сліз, коли вони обійнялися. Мак несподівано гостро відчув, як йому не вистачає Нен. Вона б точно знала, що робити, принаймні, що було б правильно. Він почувався дуже розгубленим.

— Про Джоша та Кейт не хвилюйся. Сара відвела їх у ваш табір, — вимовила, схлипуючи, Вікі.

«О Боже, який з мене батько?» — подумав Мак, він уже встиг забути про двох своїх старших дітей. Хоча йому й полегшало від звістки, що Сара ними опікувалася, тепер він іще більше захотів, щоб Нен була поруч.

У цей час прибігли Еміль і Джесс. Перший був спокійнішим, другий нагадував стиснуту пружину.

— Ми її знайшли, — вигукнув Еміль, його обличчя засяяло й одразу спохмурніло, коли він зрозумів, що сказав. — Я маю на увазі, ми знайшли Ембер. Вона тільки-но повернулася з сусідньої душової, де ще залишалася гаряча вода. Вона каже, що говорила мамі, а Вікі, мабуть, не почула… — Його голос несподівано зірвався.

— Міссі ми не знайшли, — швидко додав Джесс, відповідаючи на питання, яке видавалося найнагальнішим. – Ембер її сьогодні також не бачила.

Еміль устиг набути ділового вигляду, він вирішив узяти керівництво пошуком на себе.

— Маку, нам потрібно негайно повідомити адміністрацію табору, довести інформацію до відома всіх, хто може допомогти. Імовірно, під час загального сум’яття вона злякалася й заблукала. Можливо, хотіла повернутися до табору і повернула не в тому місці? У тебе є її фотографія? Думаю, тут є ксерокс, на якому ми зробимо копії та зекономимо час.

— Так, у мене в гаманці є маленьке миттєве фото.

Мак простягнув руку в задню кишеню й запанікував, оскільки гаманця там не було. У голові вже промайнула думка, що він лежить десь на дні озера Валлова. Проте за мить він згадав, що після вчорашнього катання канатною дорогою залишив його у фургоні.

Утрьох вони повернулися до табору Мака. Джесс побіг першим повідомити