Хижа - Вільям Пол Янг

Вільям Пол Янг

Хижа

The Shack

by Wm. Paul Young

© 2007 by William P. Young

Published by Windblow Media,

4680 Calle Norte, Newbury Park, CA 91320

ISBN 978-0-9647292-3-0

Переклад Олександра Лавриненка

2-е видання, виправлене

© William P. Young, 2007

© Володимир Кулик (ілюстрації), 2011

© Книгоноша, 2010, 2014, 2017

This edition published by arrangement with Windblown Media, Inc. All rights reserved.

Всі права захищені міжнародним законодавством про авторські права. Ця книга в цілому або частково не може бути відтворена жодними засобами, включно з електронними, механічними, фотографічними, звукозаписними, комп’ютерними або будь-якими іншими, без відповідного дозволу видавця.

«Хижа» Вільяма Пола Янга. Розмова із читачем і Богом

Невідомий автор пише книжку про малопопулярного сьогодні Бога. Мало хто міг передбачити успіх. А тепер майже кожен чув про цей роман і дискусії навколо нього.

Успіх «Хижі» можна пояснити тільки так: люди втомилися від традиційних розмов про Бога, від релігійних систем і церковних бюрократій, але не припинили думати про Нього, звертатися до Нього, сперечатися з Ним, перейматися вічними питаннями. Виявилося, що в пострелігійному і постхристиянському світі Бог аж ніяк не помер, застаріли й вмерли тільки образи, звичні слова й стереотипи.

Книжка обурює «надмірною» сміливістю думки, радикалізмом поставлених запитань, непідробністю виражених переживань. Упродовж лічених місяців блукання світом вона викликала різку критику теологів, але водночас знайшла визнання величезної аудиторії простих, «нерелігійних» людей.

Російський переклад має підзаголовок «Розмова з Богом». Уперше книжка, на обкладинці якої згадано Бога, стала бестселером у пострадянських країнах. Те, чого не вдавалося здійснити проповідникам усіх християнських церков, легко, без зусиль і активних кампаній зробив художній твір.

Автор розповідає історію про людину й Бога, до якої запрошує читача. Пол Янг розмовляє з Господом про людину, але також — про Бога з людиною-читачем. Те, що викладено в тексті, міг би висловити майже кожен із нас. Такий авторський задум робить усіх нас активними учасниками розповіді. Релігійні традиціоналісти й далекі від християнства люди залучаються до дискусії, яку породжує текст. Ніхто не погоджується з усім, але всі погоджуються «з чимось важливим».

Феномен «Хижі» засвідчив зростання попиту на правдивість, щирість, відкритість у розмовах про Бога.

Займенники, що вказують на Бога, у тексті подано з маленької букви, а це незвично для вітчизняного читача. Сам автор пояснює це тим, що він описує Бога зблизька, а не здалеку; Бога, доступного й втіленого в людині, який не потребує прописних літер і протокольних церемоній.

Щоб уникнути непорозумінь, скажу: книжка написана не для теологів. Пол Янг писав її для своїх дітей. Інакше автор, без сумніву, оминув би гострі кути, суперечливі висловлювання, ухилився б від можливих атак.

Ідеї Янга надто вразливі для критики. Теологічна невизначеність, блукання думки на межі, де християнство вже закінчується або тільки починається, дають лише загальні орієнтири на шляху. Для тих, хто звик мандрувати впорядкованими автострадами, неясностей у книжці досить багато. Однак герой шукає відповіді не на магістральних дорогах і не в залах мегацерков, а на заметених снігом стежинках, в закинутій хижі.

Як і більшість нинішніх книголюбів, я не купую «книжок із відповідями» або книжок «правильних», де все зрозуміло ще з першої сторінки. Пол Янг мудро залишає місце для таємниці й знімає запитальну напругу. Те, що робить книжку вразливою, стало її перевагою.

Книжка в позитивному значенні єретична, саме єресь стимулює пошук, диспути, пробуджує церкву з дрімоти. Але коли це й єресь, то автор на ній не наполягає. Він лише передав словами пережите, відчуте. Якби герой залишився в «хижі» ще хоча б на один день, невідомо, якого повороту міг би зазнати сюжет, про які ще одкровення ми б дізналися. Прискіпуватися можна тоді, коли автор виводить суму теології зі своєї власної думки або власного досвіду. Цього в Пола Янга немає.

Схоластична, кабінетна теологія програє перед художнім твором. Але «Хижа» виграє не завдяки своїй теологічній правильності, а через нечуване завзяття, яке так любить Бог. Як і в часи Йова, правильні теологи ризикують почути: «…ви не говорили слушного про Мене, як раб Мій Йов» (Йов 42:8).

Віддам належне автору, та все ж зазначу: «Хижу» вирізняють не стільки переваги тексту, скільки співзвучність із часом і настроями сучасників. Цього не можна було б досягти письменницькою працею, Полу Янгу даровано здібність висловити дух часу, накопичені хвилюючі запитання, невтамовну тугу за «справжнім» Богом. Адже в кожного – своя трагедія й своя «хижа», в якій можна зустрітися з Господом.

Книжка Янга — текст вторинний і не самодостатній. Щоб зрозуміти численні запитання й думки автора, необхідно читати Біблію. «Хижа» відсилає до першоджерела, без зв’язку з яким вона ні до чого не зобов’язуватиме й залишиться нікому не зрозумілою алегорією.

Михайло Черенков, доктор філософії

Ця історія була написана для моїх дітей:

Чеда — Лагідної Глибини;

Ніколаса — Витонченого Дослідника;

Ендрю — Добросердечної Прихильності;

Емі — Радісної Знайки;

Олександри (Лексі) — Сяючої Сили;

Метью — Прийдешнього Дива.

Присвячую її, по-перше,

Кім, моїй Коханій, —

дякую тобі за те,

що врятувала мені життя;

по-друге,

«…усім нам, хто спотикається,

та вірує в Любов.

Устань, і хай вона засяє».

ПЕРЕДМОВА

Чи повірили б ви людині, яка стверджує, що провела вихідні з Богом, тим більше — в хижі? А це була саме хижа.

Я знаю Мака понад двадцять років. Познайомилися ми на сусідському полі, де допомагали заготовляти сіно для корів. Відтоді ми постійно, як кажуть сучасні підлітки, «зависаємо» разом, п’ємо каву, хоча в моєму випадку — це міцний чай, дуже гарячий, із соєвим соусом. Спілкування завжди приносить нам задоволення. Ми разом сміємося, інколи — плачемо. Відверто кажучи, що більше ми дорослішаємо, то більше «зависаємо» разом, сподіваюся, ви розумієте, про що я.

Повне ім’я мого друга — Аллен Філліпс Маккензі, хоча більшість називає його просто Алленом. Звертатися до чоловіків за другим ім’ям — це сімейна традиція, мабуть, щоб не вдаватися до хвалькуватих цифр І, ІІ, ІІІ або слів «молодший» чи «старший». Так, як правило, називають себе люди, які телефоном нав’язують якийсь товар, особливо тоді, коли вдають із себе ваших знайомих. Отже, він сам, його батько і дідусь — усі вони звуться Маккензі, але зазвичай до них звертаються за їхніми другими іменами. Маком його кличе лише дружина Нен і найближчі друзі (хоча кілька разів я чув, як незнайомці кричали: «Маку, де ти вчився кермувати?»).

Мак народився на Середньому Заході у сім’ї звичних до тяжкої праці фермерів із ірландським корінням. Його зовні релігійний батько, хоч і був суворим церковним старійшиною, страшенно пиячив, надто, коли не було дощу або коли той ішов невчасно. Мак ніколи про нього багато не розповідав, а коли й згадував, то його обличчя кам’яніло, а в очах відбивалася пустка. Саме ці моменти дали мені зрозуміти, що його батька не можна назвати алкоголіком, який напивався