Хижа - Вільям Пол Янг

для Мака виявилися не просто особливими. Він тепер так відрізняється від того, ким був раніше, що його вже не впізнати. Упродовж усього часу нашого знайомства він завжди був добрим і лагідним, проте після виписки з лікарні три роки тому… він став іще добрішим і лагіднішим. Він належить до тих небагатьох людей, які почуваються цілком зручно в своєму тілі. У компанії з ним я сам почуваюся так комфортно, як ні з ким іншим. Після наших зустрічей у мене складається враження, що кращої розмови в моєму житті не було, хоча говорю переважно я. Що ж до його взаємин із Богом, то вони стали не лише ширшими, а й значно глибшими, втім, це йому дорого коштувало.

Сьогодні життя Мака відрізняється від того, яке він провадив сім чи більше років тому, коли його вірним супутником був Великий Сум, а сам він припинив спілкуватися з людьми. Тоді, наче за взаємною згодою, ми не «зависали» років зо два. Я бачився з ним лише час від часу чи то в магазині, чи то в церкві. Хоча ми й обмінювалися формальними обіймами, на цьому все зупинялося. Макові було непросто дивитися мені у вічі. Можливо, він не хотів починати розмову, яка могла поглибити його й так глибоку душевну рану.

Однак усе змінилося після жахливої аварії… От! І знову я випереджаю події. До цього ми ще повернемося свого часу. Коротко кажучи, упродовж останніх років Мак, здається, позбувся тягаря Великого Суму й розпочав повноцінне життя. Те, що трапилося три роки тому, повністю змінило мелодію його життя, і я з нетерпінням прагну виконати її для вас.

На відміну від безпосереднього спілкування, Мак не дуже вправний у письмі, проте чудово знає про моє захоплення писемним словом. Тому він попросив мене викласти цю розповідь — його розповідь, як він сказав, «для Нен і дітей». Він бажав, щоб ця історія не лише віддзеркалила глибину його любові до рідних, а й допомогла їм зрозуміти, що коїлося в його душі. Ви чудово знаєте, що йдеться про місце, де ви можете побути наодинці або сам на сам із Богом, якщо, звісно, вірите в нього. Щоправда, він може там бути, навіть якщо ви і не вірите в нього. Це так на нього схоже. Його ж не дарма назвали Всемогутнім.

Те, що ви прочитаєте, ми з Маком намагалися «вдягнути у слова» впродовж місяців. Усе це трохи, або й не трохи, зі сфери фантастики. Наскільки правдиві окремі епізоди розповіді — судити не мені. Достатньо сказати, що, хоча деяким речам бракує наукових доказів, у певному сенсі вони все ж таки правдиві. Якщо відверто, то згадка про мене в цій книжці в місцях, де я ніколи не бував і навіть не підозрював про їх існування, зворушила мене до глибини душі. Не буду приховувати, що мені хочеться, аби все, сказане Маком, було правдою. Коли він поруч, я в цьому не сумніваюся, коли ж його немає, а видимий світ із бетону й комп’ютерів здається справжнім, в серце закрадаються сумніви.

І наостанок кілька застережень. По-перше, Мак дуже хотів, аби ви знали: якщо ви прочитаєте цю розповідь і вона вам не сподобається, знайте, що «вона призначалася не вам». А можливо, й вам… Події, про які ви дізнаєтесь, — все, що Мак зміг пригадати. Це — його розповідь, не моя, тому в кількох епізодах, де згадується моє ім’я, звертатимусь до себе від третьої особи, так, начебто автор — Мак.

Бувають моменти, коли пам’ять — не найкращий помічник, особливо, коли йдеться про трагедію. Тому не здивуюся, якщо, незважаючи на наші зусилля відтворити всі деталі, ви знайдете певні невідповідності у фактах. Якщо таке трапилося, то ненавмисно. Даю слово, що всі розмови та події відтворено настільки точно й правдиво, наскільки Мак зміг їх пригадати. Просто будьте до нього поблажливі. І як ви самі зможете переконатися, писати про такі речі непросто.

Віллі

1. РОЗДОРІЖЖЯ

Дві дороги я стрів серед свого життя

І згадав слова мудреця —

Ту дорогу обрав, де менше слідів,

І змінився весь хід моїх днів.

Ларі Норман (із вибаченням перед Робертом Фростом)

Після незвично посушливої зими березень виявився багатим на зливи. Холодний фронт прийшов із Канади, зі східного Орегону, у вигляді буревію, який із ревом пронісся вздовж Колумбійської ущелини. Хоча весна, без сумніву, була вже на порозі, бог зими не мав наміру без боротьби поступатися своїм пануванням, завойованим так тяжко. Каскадні гори вкрилися ковдрою свіжого снігу, і краплинки дощу, доторкаючись до замерзлої землі, перетворювалися на крижинки. Для Мака цих обставин було достатньо, щоб затишно влаштуватися біля каміна, в якому потріскували дрова, з книжкою та чашкою гарячого сидру.

Натомість добрячу частину ранку він провів за офісною роботою, сумлінно виконуючи свої обов’язки менеджера з продажу. Зручно вмостившись у кабінеті в домашніх штанях і футболці, він зробив кілька телефонних дзвінків, переважно в напрямку Східного узбережжя. Він часто переривався, прислухаючись до дзенькоту кришталевого дощу за вікном та спостерігаючи, як на вулиці повільно, але рівномірно всюди намерзає лід. Мак поступово опинився у крижаній пастці, перетворився на в’язня у власному будинку, що, відверто кажучи, йому навіть сподобалося.

У бурях, які відволікають від рутини, є щось приємне. Сніг або крижаний дощ несподівано змінюють звичний хід подій. На відміну від хвороби, яку доводиться долати самотужки, непогода впливає на всіх без винятку. У ті хвилини, коли природа втручається в життя нікчемних людей, маючи намір помститися за всю заподіяну їй шкоду, можна почути, як із полегшенням зітхає місто та його околиці. Немає жодної потреби перепрошувати за скасовану зустріч. Кожен розуміє — це справді поважна причина, а раптове звільнення від тиранії обов’язків та справ наповнює серце радістю.

Через негоду, звісно, зупиняється будь-яка робота: одні компанії заробляють більше, ніж планували, інші — навпаки, втрачають, піддаючись розчаруванню тільки через те, що всі установи й магазини тимчасово зачинено. Проте їм немає кого звинувачувати у спаді виробництва чи нездатності дістатися офісу. Коли буря триває довше ніж день або два, а це малоймовірно, кожен відчуває себе володарем власної долі тільки тому, що маленькі краплі води замерзають, ледь торкнувшись землі.

У такий момент навіть буденні справи перетворюються на щось надзвичайне. Щоденні рішення стають пригодами, на які йдеш із неприхованим піднесенням. По обіді, ближче до вечора, Мак одягнувся, вийшов на вулицю, аби перевірити поштову скриньку, що була на півсотні метрів нижче дорогою. Лід у якийсь дивовижний спосіб перетворив це просте завдання на справжнє випробування: навіть спроба підняти руку в напрямку вітру наштовхувалася на сміх невгамовної сили природи. Проте думка, що його все одно ніхто не бачить, викликала в Мака внутрішню усмішку.

Поки він обережно просувався вниз та вгору нерівною дорогою, крижані краплі дощу жалили щоки й руки. Йому здалося, що він схожий на п’яного моряка, який прямує до чергового трактиру. Коли ви залишаєтесь наодинці зі сніговою бурею, то аж ніяк не схожі