Три метри над рівнем неба - Федеріко Моччіа

обличчя. Чула стогони дівчини, що лежала плазом на землі. Пошукала Палліну. Аж тут почула ще один свисток. Довший. Що це було? Починалися ще одні жахливі змагання? Всі кинулися хто куди. Люди наштовхувались на неї. Мопеди черкали об неї. Почулись сирени. Неподалік з’явились дві машини. На їхніх дахах миготіло блакитним. Поліція. Її ще бракувало. Треба дістатися до «Веспи». Довкола метушливо втікали хлопці. Хтось кричав, інші небезпечно наштовхувались один на одного. Якась дівчина на мопеді впала за кілька метрів від неї. Бабі побігла. Інші машини муніципальної поліції зупинялись довкола. Ось Бабі побачила свою «Веспу». Спасіння. Раптом щось її заблокувало на півдорозі. Хтось схопив її за волосся. Це був поліцейський. Він грубо струсонув її, кидаючи на землю, і рвучко потяг ззаду за волосся. Бабі закричала від болю, коли її тягло асфальтом, у той час як кілька пасм відірвалися. Раптом поліцейський відпустив її. Удар у центр живота змусив його скластися навпіл. Це був Степ. Поліцейський спробував відповісти на удар. Степ його потужно відштовхнув, і той упав. Потім допоміг Бабі підвестися, посадив на свій мотоцикл позаду і газонув на повну. Поліцейський отямився, скочив у машину, де за кермом сидів його колега, і вони рушили навздогін. Степ легко об’їжджав людей та машини, зупинені поліцією. Журналісти, що були попереджені про цю пастку, вже прибули і робили фото. Степ став на заднє колесо і натиснув акселератор. Об’їхав ще одного поліцейського, який наказував йому зупинитись. Довкола — скаженство спалахів.

Степ вимкнув фари і нахилився над кермом. Машина муніципальної поліції з постраждалим поліцейським об’їхала групу збоку і, виючи сиренами, уже наступала їм на п’яти. Степ перемкнув передачі, нахилився на повороті, втікаючи у напрямку площі Ірнеріо. Бабі міцно притислася до нього. Тепер вона була ще дужче налякана. Це було гірше, ніж бути «камоміллою». Машину муніципальної поліції занесло на повороті. Вона відновила зчеплення коліс з дорогою і знову помчала за ними. Степ трохи проїхав забороненим відтинком і в’їхав зліва вниз вулицею Дель Казалетто. У лівому боковому дзеркальці дещо згодом з’явилось блакитне миготливе світло. Поліцейські були позаду.

— Затули ногою номер.

— Що?

— Затули останню цифру номерів ногою.

Бабі виставила назад праву ногу, намагаючись затулити номер. Нога зісковзнула.

— У мене не виходить.

— Облиш. Як так, що ти нічого не вмієш робити?

— Доводжу до твого відома, що я ще ніколи не тікала на мотоциклі. І сьогодні також воліла б уникнути цього досвіду.

— Може, ти воліла б залишитись у руках того поліцейського, який хотів зняти з тебе скальп?

Степ перемкнув передачі й звернув праворуч. Заднє колесо ковзнуло шиною по асфальті. Бабі вчепилася у хлопця й закричала: — Гальмуй!

— Жартуєш? Якщо вони мене вхоплять зараз, то відберуть мотоцикл.

Автівка муніципальної поліції в’їхала на вуличку, і її знову занесло. Степ помчав униз узвозом на швидкості сто вісімдесят за годину. Чулося відлунювання далекої сирени. Вони наближалися. Бабі згадала про слова матері: «Навіть не думай сідати позаду того хлопця. Дивися, як він кермує… Він небезпечний». Вона мала рацію. Матері завжди мають рацію. Особливо її матір. Бабі може загинути.

— Гальмуй! Я не хочу помирати. Я вже уявляю, що прочитаю завтра в газетах: «Дівчина загинула, втікаючи від поліції». Гальмуй, я тебе прошу.

— Та якщо ти загинеш, як це ти читатимеш газети?

— Степе, зупинися! Мені страшно! Вони, може, стрілятимуть.

Степ ще раз перемкнув передачі й раптово завернув ліворуч. Вони виїхали на напівпорожню сільську дорогу. Там стояли поодинокі вілли з високими стінами і живоплотом. Вони мали кілька секунд. Степ загальмував.

— Швидко злізай. Чекай мене тут і не рухайся. Я заїду по тебе, щойно ці відстануть…

Бабі блискавично зіскочила з мотоцикла. Степ дав газу. Бабі притислася до муру поряд з воротами вілли. Саме вчасно. Машина муніципальної поліції вигулькнула власне у цю мить. Промчала, завищавши шинами, перед віллою. Бабі затулила собі вуха й заплющила очі, аби не чути цього надривного виття сирен. Машина зникла вдалині, ганяючись за маленьким червоним вогником. То був мотоцикл Степа, який з вимкненими фарами швидко мчав у темряві ночі.

43 Cornacchia з італійської — ворона.

43

Cornacchia з італійської — ворона.

24

Полло зупинив мотоцикл перед житловим комплексом Бабі. Палліна зійшла з мото і підійшла до портьє: — Ну що, Бабі повернулася?

Фьоре, що був майже задрімав, заледве впізнав її.

— Ах, привіт, Палліно. Ні. Я бачив, як вона виїздила на «Веспі», але ще не поверталася.

Палліна обернулась до Полло: — Нічого не вдієш.

— Не переймайся, якщо вона зі Степом, то у безпеці. Побачиш, що скоро вона сюди приїде. Хочеш, я побуду з тобою?

— Ні, піду нагору. Може, вона у біді й дзвонить додому. Краще, якщо буде хтось, хто зможе взяти слухавку.

Полло завів мотоцикл.

— Перший, хто щось дізнається, дзвонить іншому.

Палліна поцілувала його і втекла. Пролізла під шлагбаумом і подалася до будинку. На півдорозі озирнулася. Полло помахав їй. Палліна послала йому повітряний поцілунок і зникла на сходах. Полло перемкнув на першу і рушив. Палліна підняла килимок. Ключі були там, як і домовлялись. Не одразу розібралась, котрий із них від під’їзду. Піднялася на другий поверх та повільно відчинила двері. З коридору лунав голос. Даніела розмовляла по телефону.

— Дані, а де твої батьки?

— Палліно, що ти тут робиш?

— Відповідай, де вони?

— Вийшли.

— Добре! Клади швидше слухавку. Ти маєш звільнити телефон.

— Але ж я розмовляю з Андреа! А Бабі де? Вона ж пішла тебе шукати.

— Саме через це ти мусиш покласти слухавку. Може, Бабі подзвонить. Востаннє я її бачила на мотоциклі позаду Степа, і їх переслідувала поліція.

— Ні?!

— Так!

— Нічогенькі штуки видає моя сестра!

Пил повільно осів. Низькі сірі хмари пливли в безмісячному небі. Повсюди запала тиша. Жодного вогника. Окрім маленького ліхтаря вдалині, на високій стіні будинку. Бабі відійшла від стіни. Перейшла дорогу. Важко було ходити по цій нерівній стежці з гальки. Зробила кілька кроків. Здалеку долинали звуки, зазвичай притаманні селу. Її вразив гострий запах добрив, розкиданих у полях. Легкий бриз хвилював шапки дерев. Вона почувалася самотньою і загубленою. Цього разу по-справжньому. Їй було страшно. Хтозна, як почувається та дівчина, що впала із мотоцикла. А Балерун? Вона бачила, як він підвівся. Тож не мало бути нічого серйозного. Отже, вона побула «камоміллою». А тепер була тут.