Наперекір дружбі - Юліанна Бойлук

— Так, я втомився, — кивнув їй.

— Не залишай мене тут саму, — прошепотіла в саме вухо.

— Ну тобі тут, здається, весело, — усміхнувся. — Чому не залишати? Просто я дійсно втомився.

— Якщо залишиш мене так, то я точно з кимось пересплю з горя, — вона усміхнулась. — Не думала, що я настільки погана, що ти зовсім не будеш звертати на мене увагу... А я ж завжди все робила для тебе... — її язик злегка заплітався: Аліна була пʼяна.

— Я відвезу тебе додому, — зітхнув, розуміючи, що все це — просто вплив алкоголю: твереза Аліна ніколи б не сказала мені щось подібне... Це було не в її стилі.

— Гаразд, йди за речами.

— Катька принесе потім на роботу, — вона притиснулась до мене ще сильніше, а потім торкнулась губами моєї щоки. — Будь ласка, відвези мене додому.

— Добре, — я кивнув, і саме в цей момент до нас підʼїхало таксі.

Як тільки ми сіли в нього, Аліна поклала голову на мої коліна і прикрила очі. Я пару разів намагався спитати, куди її везти, однак вона або дійсно заснула, або робила погляд, що спить. Довелось їхати до себе.

Дорогою голова моя була якась ватна і практично порожня. Майже не думав про Сашу: все ж, алкоголь хоч трохи, але подіяв на мене.

Коли приїхали, то ледь вмовив Аліну вийти... Вона весь час казала, що не хоче додому, що хоче бути зі мною, хоч сьогодні, зараз... І не важливо, що буде далі.

Дійшли до квартири майже без пригод: хоча один раз Аліна мало не впала, бо перечепилась через щось.

Я вклав її на диван, а коли почав укривати ковдрою, вона обійняла мене і хотіла потягнути на себе, однак я не піддався.

— Лягай спати...

— Будь ласка, Славо, — вона дивилась мені в очі. — Залишся зі мною.

— Пробач, та я тобі вже все сказав. Між нами нічого не буде.

— Але...

— Пробач, Аліно, — я обережно розчепив її руки на моїй шиї і відсторонився. — Спи...

Сам пішов до спальні. Алкоголь майже повністю випарувався і я відчував себе доволі тверезим. Думав, що можливо я просто ідіот і мені треба було давно почати зустрічатися з Аліною, бо бути з людиною, яка тебе кохає, має бути дуже зручно і комфортно...

Але ж ні, я так не можу... Я не хочу мучити ані її, ані себе. Допоки мої почуття до Саші не зникнуть, я не буду намагатись побудувати інші стосунки... Та й як би боляче не було, колись цей біль згасне, має згаснути. Можливо, тоді я і зміг би подумати про нові відносини. Але не зараз. Зараз всі мої думки як і завжди були тільки про неї....