Наперекір дружбі - Юліанна Бойлук

З невинних наші поцілунки перетворилися на палкі і шалені. Я мало усвідомлювала, що відбувається. І головне — погано розуміла, чому ми врешті це робимо? Та одне я знала точно: зараз Женя від мене шаленів. Він справді виглядав захопленим, закоханим, підкореним. І я мала б бути неабиякою щасливою. Мала б лише підставляти обличчя і шию під поцілунки, мала б радіти ніжним словам, мала б насолоджуватися обіймами.

Він не був занадто наполегливим, не лякав напором. Я все ще відчувала контроль над ситуацією і знала, що якщо захочу його зупинити, зможу це зробити. Мені не бути жертвою насилля. Не з Євгеном. Він не дозволить собі скривдити мене. Він робить це, бо відчуває, що я не проти.

А що відчуваю я? Чого хочу я?

Саме зараз час визначитися...

Я вважаю, що все це занадто рано? Ні... Мене не хвилює це. Ми знайомі вже чимало і я занадто довго прагнула наших стосунків, тим паче до більшого все ще не дійшло. Що поганого в тому, що ми просто обіймаємося і цілуємося? Ми обоє дорослі... Це не кримінал...

Він робить мені неприємно? Я соромлюся? Чи не той настрій? Теж ні! Моє тіло реагує на його поцілунки, хоч, звісно, не так бурхливо, як на поцілунок Слави. Та все ж сказати, що мені неприємно не можна. Я абсолютно впевнена в собі, ми мали чудовий день. Логічно завершити його отак, в обіймах і поцілунках... до більшого я все ж ще не готова, напевно. Але чому? Чому в мене таке відчуття, що це все не правильно?

На мить дозволила собі відірватися від реальності. Дивно так. Я відчувала дотики, цілунки, але в уяві інше обличчя. І ось мені вже здається, що мене цілує інший. Той, з ким я можу бути собою. Хто приймав мене тоді, коли я носила кросівки і джинси, коли мала природне русяве волосся, для кого не варто було змінювати імідж, готуватися до розмови, мов до іспитів... Той, хто любив мене справжньою. Може аж не кохав, але любив точно... А може... Той поцілунок... Він сказав, що це помилка, але він думав, що я кохаю Женю! Він одразу поїхав геть... Невже я все не так зрозуміла? Чи я просто божеволію? Мені страшно... Кого ж тоді я люблю? Стільки часу думала, що Женю, а в його обіймах мрію про Славка? Що ж це тоді? Я обманювала саму себе? Я просто зациклилася на Євгенові... Я поставила собі ціль здобути його. Хибну ціль... Цим я зруйнувала дещо набагато важливіше... Наші робочі стосунки, наше спілкування зі Славою, я змінила саму себе... Хто ця брюнетка тепер? Це не я...

— Сашо? Сашо, ти мене чуєш? З тобою все добре? — долинув до моєї свідомості голос мого хлопця. Здається, він вже давно помітив, що я більше не відповідаю на його поцілунки. Занадто глибоко занурилася в себе. О, небеса! Хіба не могла це зробити, коли була б одна? Чому я завжди встрягаю в такі історії? Чому мій мозок працює лише в екстрених ситуаціях?

— Так, пробач, — відмерла я, ніжно торкнувшись щоки юнака своєю долонею. — Я просто... Не знаю, як пояснити.

— Щось не так? — занепокоєно спитав він.

— Я не можу... Це не правильно, — прошепотіла, піднімаючись на подушках. — Я не така...

Він м'яко всміхнувся і сів переді мною, взявши моє обличчя в свої теплі долоні.

— Я добре знаю, яка ти, — ніжно мовив він і накрив моє чоло вустами. — Я не дозволю собі тебе скривдити. Чому ти злякалася, Сашо? Я не планував переходити до... Це ж лише початок наших стосунків. У нас ще все попереду, я не буду поспішати. Мені просто хотілося побути трохи з тобою. Вибач, якщо перетнув межу.

— Нічого страшного, — кволо всміхнулася я. Зараз мені здавалося, наче я зрадниця. В стосунках з одним, але бажаю іншого... — Я б хотіла відпочити.

— Зрозумів. Тоді до завтра, красуне, — Женя, як завжди, сама галантність. Поцілувавши мене на прощання, він швидко покинув номер. З вдячністю глянула йому вслід, а потім безсило відкинулася на перину.

Слід розібратися з собою. І то чим швидше, тим краще! Поки я не натворила того, що вже не можна буде змінити.

Кажуть, до точки невідворотності всього один крок. Зараз я боялася його робити...

Якби все було, як раніше, я б зателефонувала Славі й поскаржилася, що заплуталася, зовсім не можу визначитися, чого хочу. Хіба один раз ми телефонували одне одному вночі? Але зараз навіть вдень кожна наша розмова — випробування. Щось між нами однозначно не так.

Цю ніч мені снилися дуже дивні сни... Сни, які вихована дівчинка ніколи не стане розповідати. Моя свідомість так міцно схопила образ цього номеру і двох людей, що всю ніч я бачила їх, бачила їх поцілунки і обійми, ніжні закохані погляди і слова, від яких тьмарилася свідомість. Ті люди були мені знайомими.

Ними були я і Слава.

Вітаю мене з остаточним схибленням.

Зранку, коли вдягала ненависну сукню з колекції аля-Женісподобається, почувалася змучено. Якщо раніше я вдягала плаття лише через свою волю, то зараз наче намагалася комусь вгодити. Дуже неприємно, якщо чесно. Та й взагалі... Мене починав дратувати колір мого волосся і нова зачіска.

Цей день ще вимушено мала провести тут, у Нью-Йорку з Євгеном. Але щойно приїду в Київ, негайно помчу до Слави. Мені треба побачити його, щоб зрозуміти, що з нами відбувається. Ні, не так. Що відбувається зі мною!

— Як твоя нога? — щойно побачивши мене, лагідно спитав Женя.

— Трохи болить, але не сильно, — відповіла на те. — Що сьогодні робитимемо?