Наперекір дружбі - Юліанна Бойлук

Аліна спочатку була налаштована рішуче, але потім її «бойовий дух», схоже, нарешті впав. В середу вона вже дивилась на мене з сумом, а в четвер мені навіть здалося, що вона злилася...

Кожен день все думав і думав про Сашу, майже не звертаючи увагу на те, що коїлось навколо. Бо з самого понеділку, після тої ночівлі Аліни, мені продовжувало здаватись, що всі дивились на мене скоса.

Це продовжувалось увесь тиждень. Крім того, Аліна стала сторонитися мене. Ну хоча це, напевно, було не так вже й дивно, після того, як я присоромив її вдома. Можливо, я був занадто різкий, але що вже зробити, настрій був паршивий.

Тепер відчував себе тут зовсім самотнім. Дуже хотілось поїхати до Саші, однак виявилось, що наші не встигали доробити іноземне замовлення і всі, навіть ті, хто не залучений у виробництві, залишались на роботі, щоб допомогти керівникам цехів з контролем виконання робіт. Усі сили і думки кинув на це замовлення.

Вирішив, що як тільки розберемося з ним, то візьму собі пару відгулів і поїду до Києва. Нарешті нормально зізнаюсь Саші, а там вже хай буде, що буде...

Наступні кілька днів все йшло також непогано, ми розуміли, що все ж таки встигнемо вчасно завершити збірку цього бронетранспортеру. Як тільки мій мозок звільнився від цієї задачі, я знов став помічати косі погляди, але тепер все ж вирішив розібратися.

Підійшов до приймальні Дениса, помічника директора, постукав і одразу зазирнув всередину: Денис сидів за своїм робочим столом.

— Привіт, є хвилинка? — запитав, підійшовши до його стола і сівши навпроти.

— Так, — кивнув, опустивши очі.

— Я хочу знати, що пропустив і чому всі шушукаються за моєю спиною, — серйозно сказав я. — Якщо хтось незадоволений моїм керівництвом, нехай скаже це мені в обличчя, я маю право це почути.

— Славо, справа не в керівництві, — Денис подивився на мене, зітхнув, а потім дістав з кишені мобільний. Щось там погортав, після чого простягнув мені.

І тут мене ніби холодною водою облили: на фотці в інстаграмі Аліни ми з нею лежали на ліжку, я був навіть без футболки, вона обіймала мене. Мого обличчя видно практично не було, хіба що підборіддя. А ще на мені був годинник... Мій годинник. Ну і, авжеж, моя квартира.

Вона зробила це в мене вдома... Ще щось казала про те, що прокидалась і заходила... Ні... Не може бути. Ми ж друзі, вона б ніколи не вчинила так зі мною....