(не) Вірний, або Ти моя, крихітко! - Аня Стар

Водій у класичному костюмі відчинив для неї пасажирські двері, запрошуючи в салон автомобіля.

— Здрастуй... Хлоя. — В'ячеслав відклав свіжий випуск "Times" і оглянув усю її зовнішність уважним, загадковим поглядом.

—  Привіт. — Посміхнулася дівчина, відчуваючи незручність від того, що могла схибити з вибором образу.

— Адресу ти знаєш, — звернувся він до водія, більше нічого не сказавши своїй супутниці.

Вони прибули до "Core by Clare Smyth" — французького популярного ресторану в Лондоні, куди любили приходити багато знаменитостей і чиновників чинного уряду.

"Міг би і пару слів сказати з приводу мого зовнішнього вигляду."

Дівчина журилася про себе, нервуючи і по-наївному лякаючись громадських місць для сильних світу всього. Вона не могла відкинути думки, що виглядала не настільки вишукано, як постійні відвідувачі цього закладу. Звісно, вона була навчена манерам поведінки під час ділових обідів і важливих перемовин, однак їй хотілося отримати хоч трохи усної підтримки від цього лощеного засранця. Слава піднімався сходами строго нарівні з нею, але при цьому навіть не простягнув руку на знак допомоги.

— Ласкаво просимо, сер. — Чоловік у формі швейцара трохи вклонився у привітанні, а поруч із ним стояла миловидна жінка років сорока на вигляд. Від її надто прямої постави в Хлої перехопило подих і вона сама різко розправила свої плечі. Найімовірніше, це була адміністраторка ресторану. Вона тримала в руках планшет, відзначаючи в списку імена особливо важливих персон.

— Пане Ісаєв, вітаємо вас, для нас велика честь, що ви вирішили відвідати цей захід, — напевно, вона була француженкою, оскільки говорила з легким акцентом. — Як ви знаєте, традиції для нас відіграють провідну роль у залученні дорогих гостей до історії істинного духу Франції.

"Занадто пафосно і голосно"

Блондинка ледве стрималася, щоб не закотити очі в роздратуванні. А потім Слава нарешті зволив подати їй руку.

—  Oui  — коротко відповів В'ячеслав, прикриваючи яскраві очі.

Коли вони подолали дзеркальну залу з великими колонами і високими арками, дівчина почула звуки класичної музики.

"Тут ще й цілий оркестр грає наживо. Чудово."

 —  Боїшся? — великий палець хлопця повільно погладжував кисть її похолоділої руки.

—  Зовсім ні, просто не звикла до зайвої... манірності. — Хлої намагалася не дивитися йому в очі, бо знала, що він сміється з неї, приховуючи це за милою посмішкою.

— Добре. — Після короткого мовчання відповість Ісаєв.

У ресторані було багато людей, які прийшли так само відзначити важливу французьку традицію.  А білявка усміхнулася про себе, зазначаючи, що англійці, виявляється, теж ті ще любителі "надратися" дорогим вином. Вона щиро не розуміла сенсу помпезності в надмірному блиску кришталю і кипляче білих скатертин, адже це було так не практично. Столики були невеликих розмірів, але ще більше дивувала форма. Не звично квадратна чи кругла, а овальна. Вона з одного боку не дозволяла влаштовувати "посиденьки" з великою кількістю людей, але й не створювала спустошливого вигляду за рахунок великих і яскравих букетів у витончених вазах.

— Подобається? — тихо запитав Слава, роблячи вдих над її вухом.

Дівчина була зачарована освітленням надто великої зали. Замість звично великої, скляної люстри та світильників на столах відвідувачів. Увесь периметр стелі був прикрашений красивим гравіюванням у вигляді виноградної лози, що проростає, а місце ягід займали круглі світильники, що плавно змінювали свої кольори. Вона слухняно закивала головою, відповідаючи на запитання молодого чоловіка.

Офіціант із високим, надто білим коміром проводив їх до одного з підготовлених столиків. У ніс блондинці м'яко пробрався приємний аромат винограду та квітів, схожих на півонії. Її мама дуже любила ці квіти, а сама дівчина злегка почервоніла від недозволених думок, що закралися в її голову. Їй різко захотілося взяти гроно стиглого
винограду і піднести до рота, щоб насолодитися вдосталь солодкістю фрукта.

 "Безумовно, я не в собі."

 — Це необхідно зняти... — вона упустила момент, коли саме В'ячеслав опинився позаду неї. Передбачалося, що офіціант запросить її присісти й відсуне стілець, як личить для леді. Однак тепер вона зовсім розгубилася, відчуваючи силу і теплоту довгих пальців хлопця.

"Чорт, треба було силіконові насадки вдягнути, я ж не подумала, що кардиган доведеться знімати."

Їй довелося підкоритися і мовчки опустити руки вниз, щоб він зміг плавно спустити рукави. Уся ця ситуація почала нервувати і навіть дратувати.

— Думаю далі я сама, — нетерпляче пробурмотіла Хлої, коли коралова тканина спустилася до її ліктів. —  Дякую тобі, — вона зробила слабкий вдих, відчуваючи мурашки й жар на щоках.

— З тобою все гаразд? — запитав Ісаєв, усе ще перебуваючи позаду неї. Його вказівний палець встиг непомітно для оточуючих пройтися по правій руці дівчини, дійшовши до плеча.