Три шляхи до одного серця - Катря Вивір

 Тіна, одягнена лише у робочий костюм та цупку білу сорочку, стояла біля входу і щосекунди поглядала на годинник. Рівно одинадцята. Годину назад вона телефонувала секретарці Леоніда Сильвестровича, аби та розіслала водіям кількох машин із гостями нову адресу прибуття.

— Як я маю це пояснити шефу? — протестувала дівчина. — Я думала, у вас все під контролем!

— Так і є! — заспокоювала її Тіна. — Будь ласка, Мар’янко, зроби так, як я прошу. Я сама потім поговорю із Леонідом Сильвестровичем.

— Гаразд, — відповіла дівчина і Тіна навіть встигла уявити, як та манірно закочує очі перед тим, як покласти слухавку.

 Біля входу, перед червоною стрічкою, стояв весь персонал магазину у фірмовій формі: білий гольф і жилет зі штанами кольору кемел. Всі шестеро були вишикувані під лінійку і за зростом. Тіна так їх розставила, аби хоч чимось себе зайняти в очікуванні. Біля крамниці досі пахло свіжою фарбою, адже лише вчора закінчили перекривати фасад. Навколо купчилися місцеві мешканці, яким цікавість не давала пропустити відкриття магазину. Багато хто з них і сам брав у цьому активну участь. Тіна навіть не сподівалась, що в середу з самого ранку біля магазину «Лоренс» збереться ціла юрба небайдужих і буде допомагати їй та персоналу здійснювати терміновий переїзд. Місцеві мешканці робили все: пакували і переносили товар, прибирали нове приміщення, допомагали монтувати вивіску, мили вітрини, фарбували, мели. Тіна навіть відпустила найманих різноробочих, адже мала постійну поміч від місцевих. Люди регулярно змінювались, однак у магазині завжди працювало щонайменше десятеро односельців, без урахування співробітників. «Можливо, вони склали якийсь графік чергувань?». Саме завдяки цьому за дві доби колишня занедбана аптека перетворилась в охайний бутик, а Тіна не втратила здоровий глузд від перевантаження. Тому тепер, в очікуванні офіційного відкриття, вона усміхалась і час від часу махала всім знайомим, хто прийшов її підтримати.

 Здалеку пролунав сигнал авто і з-за повороту повільно виїхало п'ять однаковісіньких чорних мерседеса із затонованими вікнами. У Тіни серце опустилося в п’яти, однак вона вирівняла спину і привітно усміхнулась. З першого авто вийшло четверо: голова територіальної громади, Леонід Сильвестрович, Ігор та водій Михайло. Пан Роженський поспішив до Тіни, не очікуючи, поки інші авто припаркуються і з них вийдуть його гості.

—  Сподіваюся, Ви знаєте, що робите, — сказав Леонід Сильвестрович Тіні, щойно наблизився до неї настільки, щоб сторонні не могли нічого почути. — Наша компанія зараз у дуже скрутному становищі через нещодавні події, — чоловік взяв паузу, а Тіна кивнула. Вона добре знала, про що йдеться. — Зі мною приїхали серйозні інвестори і нам потрібні їхні гроші, щоб триматися на плаву. Я обіцяв їм показати унікальний гіпермаркет товарів для спорту та відпочинку. — Леонід Сильвестрович скривив вуста і глянув на скромну вітрину нового магазина. — Тіно Петрівно, робіть що хочете, але змусьте ці ходячі гаманці подіставати свої чекові книжки врешті-решт.

 Наступна година промайнула для Тіни, ніби у тумані. Після урочистого перерізання стрічки, знайомства і кількох фото, всі присутні зайшли у середину. Тіна виконувала роль екскурсовода. Серед інвесторів були представники двох китайських компаній, німці, один французький промисловець, який планував розширити сферу своєї діяльності, та виробники одягу зі Швеції. Всі вони привели своїх перекладачів, тож після кожної фрази Тіна мала вдосталь часу на обміркування наступної. Магазин «Лоренс» у новому приміщенні мав один вагомий недолік: замала площа для розміщення величезної кількості товару. Однак Тіна подавала присутнім цей факт, як головну перевагу. Оскільки весь товар не вміщувався на складі, довелося у торговельній залі встановлювати стелажі мало не до стелі. Для того, щоб продавці-консультанти могли дістати речі, біля полиць вмонтували пересувні драбини, як у книжкових магазинах та бібліотеках. Тіна відмовилась від використання манекенів та декору у торговій залі, натомість всюди стояли дворівневі вішалки із дуже ретельно посортованим одягом (за кольором, розміром і призначенням).

— Ми скоротили витрати на оренду втричі від запланованого, раціонально використовуючи простір. Увесь товар розташований у залі таким чином, щоб кожен покупець міг знайти необхідне навіть без допомоги консультанта, — наголосила Тіна. — Зменшення витрат в свою чергу призведе до збільшення доходів магазину.  Тож «Лоренс» може собі дозволити, окрім задоволення звичайного клієнтського попиту, ще виконувати певну соціальну місію. Зазвичай бізнеси в Україні віддають на благодійність п'ять, десять відсотків від чистого прибутку, що теж є чудовим показником. Наш магазин зможе виділити на це двадцять відсотків і найближчим часом буде засновано Фонд допомоги ветеранам війни та їх родинам, — Тіна почула, як Леонід Сильвестрович закашлявся в кінці зали, однак продовжила. — Ця ініціатива є дуже корисною для нашого суспільства сьогодні. Інформація про неї буде активно просуватися у ЗМІ та рекламних компаніях магазину, що дозволить зробити наших покупців більш лояльними і відданими. Така бізнес-модель у довгостроковій перспективі принесе багато користі людям, а нашій компанії та інвесторам значні прибутки. — Тіна кивнула до касирки Оксани і дівчина почала роздавати всім присутнім інфографіки з розрахунками фінансової моделі магазину на найближчий рік. Торгова зала наповнилась обговореннями на різних мовах. Тіна видихнула, вона зробила все, що могла. Дівчина не знала, яким буде результат її старань, однак розуміла, що хоча б байдужими її презентація інвесторів не лишила. Леонід Сильвестрович протисся до Тіни через юрбу.

— Ми зараз ідемо на діловий обід з цими панами, — кивнув він у бік своєї делегації. — Ви ж лишайтесь у магазині і відкривайте його для відвідувачів. Зустрінемось у ресторані «Сапфір» за вечерею о шостій. Там вже буде видно, до чого призвела Ваша самодіяльність.

 Після того, як останній інвестор переступив поріг бутика, Тіна з головою поринула у роботу, аби не думати про те, що на неї чекає ввечері. На щастя, відвідувачів і покупців було чимало. Тіна працювала пліч-о-пліч зі звичайними продавцями-консультантами, аби хоч якось впоратись із потоком людей. Вона навіть попросила касирку питати кожного покупця, звідки він дізнався про відкриття магазину «Лоренс», аби хоч якось пояснити причину такого раптового ажіотажу.