Три шляхи до одного серця - Катря Вивір

 Дівчина подякувала всім присутнім за увагу та розуміння, побажала гарного вечора і вийшла зі Стефанією та Назаром до машини. Коли вже завівся мотор, до них підбігла офіціантка з високою тугою гулькою, яку Тіна добре запам’ятала, і простягнула великий білий пакет.

— Тут пиріг, ви ж зовсім нічого не встигли у нас поїсти, — сказала вона. — Щасти Вам!

 Тіна була приємно вражена таким жестом офіціантки, спілкування з якою у їхню першу зустріч зовсім не склалося. Дорогою вони забрали тітку Стефанії, Роксолану. Видно було, що жінку відірвали від домашніх справ, адже вона була вдягнена у пуховик поверх фартуха, а з волосся забула зняти сітку. Приміщення колишньої аптеки було розташоване на сусідній від магазину «Лоренс» вулиці. Вона не була такою ж людною, однак, за бажанням, кожен покупець зміг би без проблем їх знайти. Площа була вдвічі меншою, тож Тіні, напевно, доведеться відмовитись від власного просторого кабінету, а у персоналу не буде кімнати відпочинку зі зручними кріслами. Всередині ще лишилися рештки аптечного вмеблювання і багато-багато пилюки. Однак Тіна підмітила, що хоча б стіни пофарбовані в однотонний білий колір, тож їх не доведеться терміново перекривати.

— Підходить, — сказала вона. — Переїзд ми почнемо вже завтра, — Тіна потисла руку Роксолані і вони почали обговорювати юридичні та фінансові аспекти угоди. На щастя, у Тіни під подушкою ще досі лежав конверт із двома тисячами доларів, які Ігор намагався всучити Назару. Дівчині доведеться докласти зовсім трохи своїх коштів, щоб оплатити послуги вантажників та різноробочих. Тож вона цілком могла собі дозволити цю авантюру з переїздом за два дні до відкриття.

 Коли близько опівночі машина Тіни заїхала на її подвір’я, дівчина вже мало не падала з ніг від утоми. День видався дуже стресовим та насиченим. Тому Назар із нею швидко попрощався і пішов собі у бік лісу. Однак за якусь хвилину він повернувся і гукнув Тіну.

— Я б хотів попросити вибачення, — промовив чоловік, коли підійшов ближче.

— За що? — Тіна спочатку дійсно не зрозуміла, що він має на увазі.

— За той поцілунок. Ти відвернулась. Мені не варто було, пробач. Більше такого не повториться.

— Все добре, забудьмо. — Тіна поклала руку Назару на плече і лагідно усміхнулась. Схоже, що він дійсно переживав через те, що порушив її особисті кордони. Однак, як не дивно, Тіна ні про що не жалкувала. Вона, можливо б, прокручувала той момент у своїй голові частіше, адже їх поцілунок був таким зворушливим, ніжним та пристрасним водночас. Однак всі думки дівчини тепер були зайняті лише одним: як організувати переїзд магазину за два дні і пережити урочисте відкриття в п’ятницю об одинадцятій ранку. На Тіну чекало дійсно серйозне випробування.