Чоловік сестри мною одержимий - Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська

Мій банківський рахунок останнім часом дозволяв мені без роздумів купувати хоч по десять таких нарядів в день. Хотіла сказати про це йому, але передумала, як тільки ми зупинилися біля каси, і навколишні почали нас пильно розглядати. Якщо я зараз дістану гроші, то підірву його чоловіче самолюбство і себе поставлю в незручне становище. Що мені коштувало один раз проявити слабкість і дозволити про себе піклуватися, коли, як не дивно, я відчувала, що все це відбувалося щиро.

- Дякую, - подякувала начебто дівчині, яка подала мені пакет з речами, але насправді подяка призначалася йому. Габріель це зрозумів, а я густо почервоніла.

- З тобою все в порядку? - Габріель підхопив мене під руку, як тільки ми вийшли з торгового центру і пройшли до його машини, - ти сильно зблідла.

В його голосі було стільки тривоги, що я знову зловила себе на думці, що він за мене переживає.

- Ай, - промовила я і мимоволі схопилася за живіт. У цей момент зблід і чоловік.

- Що? Щось трапилося? Де болить? Живіт? Дитина? - Поки я стояла трохи зігнувшись, чоловік встиг перебрати всі можливі варіанти, - поїхали в лікарню?

- Ні, - я постаралася відновити дихання і випрямитися, - таке у мене іноді буває, але швидко проходить. Тонус невеликий, але в такому слабкому прояві це не критично і безпечно.

- Потрібно поїхати в лікарню? - Він не зрозумів жодного мого слова і знову почав говорити про лікаря.

- Потрібно менше панікувати й поїхати додому, - я посміхнулася, щоб заспокоїти Габріеля. Через те, в якому він перебував стані, ця тривожність переходила і на мене. Я бачила недовіру в його очах, але моя впертість і впевненість змусили його вчинити по моєму.

- Відразу лягай в ліжко! - Він так смішно намагався вдати, що командував мною, що мені нічого не залишалося робити, окрім як слухатися. У такому стані він не був схожий на грізного чоловіка, чим мене розчулював. Таким я бачила його вперше, і я повинна була зізнатися, що мені це дуже подобалося.

Намагаючись не показати свого настрою і не розсміятися в такий серйозний для Габріеля момент, коли він показував хто в домі господар, я повільно піднялася в кімнату і прилягла. Нехай було і не пізно, але я вирішила лягти в цей час спати, тому що сьогоднішній день нагнав на мене втому.

Я прикрила очі й майже заснула, як в мою кімнату акуратно постукали.

- Можна? - Чоловік стояв у дверях і чекав мого дозволу. Я навіть здивувалася трохи від того, як він себе вів останнім часом. Я б скоріше не здивувалася, якби він відкрив двері без стуку і просто поставив перед фактом.

- Я сьогодні ночую тут, - ці слова, так, я очікувала. Але я так само чекала і те, що вони будуть сказані більш категорично, і без будь-якої м'якості в голосі як зараз.

- Бачу, що ти не забув прихопити з собою подушку? - Посміхнулася його наполегливості. Все-таки деякі речі в людині ні за що не зміняться, як би він не старався їх замаскувати.

Габріель спочатку не визнавав відмов і це читалося навіть в такій звичайній ситуації. Він не міг повірити, що я могла не погодитися. Хоча, я і не збиралася. Нехай спить сьогодні тут.

- Ти можеш лягти на дивані, - не можу не визнати, що мені була приємна його сьогоднішня увага і турбота, але я не хотіла занадто очевидно це показати. Мало він подумає, що я йому ось так просто вибачила і забула про все, що між нами було. Попри те, що він все це робить для мене і дитини й беручи до уваги, що він вже зробив, це не могло перекреслити того, що в якийсь момент він мене зрадив. В моєму розумінні. Я не знаю, як все це він пояснював сам собі, але навіть його обіцянка нічого не значила для мене після того, як він одружився з моєю сестрою.

- Можу, але я хочу тут, - він поклав подушку на ліжко поруч зі мною і пильно стежив за моєю реакцією.

- Тобі не здається, що ти переступаєш межі? - Я все-таки вимовила те, що крутилося в моїй голові. Все це було дивно. Його поведінка, яка так різко змінилася. Всі його спроби утримати тирана всередині себе і дати мені можливість щось вирішувати.

- Можливо, - він погодився, щиро, - але хіба це погано? Якщо ніхто з нас не зробить перший крок, як ми будемо будувати наше спільне майбутнє?

- Чому ти вирішив, що у нас є майбутнє? - Я намагалася на нього не дивитися, щоб не видавати хвилювання, хоча сама шалено чекала його відповіді. Чомусь зараз у мене виникло розуміння того, що за останній час це був мало не перший раз, коли ми спілкувалися спокійно і могли хоч щось нормально обговорити.

- Тому що ти цього хотіла раніше, а я робив дурниці. І зараз хочу виправити всі свої помилки, - серце пропустило удар. Він вперше говорив все це. Не погрожував, не ставив перед фактом, а говорив про те, про що думає. Про те, чого хоче ... Я нарешті чула те, що так давно хотіла почути, і тільки гордість не дозволяла мені показати свої справжні емоції. Тільки тому я намагалася звучати відсторонено.

- І я повинна тобі вірити? - З іншого боку, він і справді зробив багато помилок. І наслідки у них були хороші.

- Не повинна, але я прошу дати мені шанс, - на очі навернулися сльози, я не могла зараз мислити тверезо. Не тоді, коли він сидів настільки близько до мене і взявши мою руку у свою дивився в очі.
 

Він наче вибачався, мовчки, дивився в мої очі й чекав на відповідь. А я зараз ненавиділа своє серце за те, що воно билося в грудях як очманіле. Що все всередині мене кричало про те, щоб я сказала "так". Щоб дала йому цей проклятий шанс.

- Я подумаю, - переборовши себе я вимовила у відповідь і тут же звільнила свою руку з його пальців. Швидко повернулася в ліжко і накрилася тоненьким простирадлом. 

От би він припинив мучити моє серце і душу, і далі б просто мовчав. Я сама вже розуміла, що варто йому продовжити говорити такі речі і я остаточно розтану. Я вже плавилася як лід на сонці, але моя гордість вимагала того, щоб я хоча б трохи відігралася на Габріелю. Поставила на своє місце. Змусила добиватися і цінувати, а не брати нахрапом. Зробила так, щоб він розумів важливість почуттів іншої людини, а не тільки думав про себе ...
***
- Я можу тебе обійняти? - Ми вже лежали в ліжку не менше пів години, але жоден з нас як і раніше так і не заснув. Мене хвилювала і розбурхувала його близькість і краще б це було від страху, а не від зрадницьких почуттів, які хотілося гнати віником.