Чоловік сестри мною одержимий - Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська
Це він зараз про мене? Мене дружиною назвав?!
Більше не кажучи ні слова Габріель розвертається і хапає мене за руку, виводить з цього будинку. Я сумку не взяла, за якою приїхала, але плювати. Мені вже на все так глибоко плювати, я просто рада, що несу свої ноги звідси ціла і неушкоджена. Якась така дурниця могла стати просто неймовірною дурістю, яка поставить тільки життя під загрозу.
Нехай Габріелю абсолютно все одно куди й навіщо я ходжу, але я вирішила взяти за правило ставити його у відомість при кожному пересуванні.
- Сідай в машину, - холодно карбує чоловік, відкриваючи переді мною двері свого автомобіля. Я слухняно виконую це прохання-наказ, але при цьому встигаю відзначити з десяток машин, які стоять навколо. Його машин, тому що раніше їх тут не було. Габріель дійсно готувався до чогось серйозного і був готовий діяти рішуче.
Тільки коли він опинився в салоні авто, пліч-о-пліч зі мною, коли сів так, що його плече стикнулося з моїм, я побачила на скільки він був напружений. За поставою, положенням тіла, виразом обличчя. На його лобі навіть проступили крапельки поту.
- До неї додому! - Командує він водієві, а на мене навіть не дивиться.
Я відчуваю себе на стільки винуватою, хоч чоловік нічого не говорить, що не наважуюсь порушити тишу. Прекрасно розумію, що сьогодні могло статися непоправне і тільки дивом цього вдалося уникнути.
У будинок ми добираємося, коли за вікном пізня ніч. Весь цей час ми їхали мовчки, а мене такий стан обтяжував. Хотілося вибачитися і запитати як багато неприємностей я створила, але сміливості навіть на це не вистачало.
- Ми приїхали, - перший раз за вечір подав голос водій, тому що виявилося, що машина стоїть перед моїм будинком уже хвилин п'ять, але ніхто з нас цього не помітив. Що я, що Габріель були зайняті своїми думками.
- Я відкрию тобі двері, - каже мій "чоловік" і слідом допомагає вийти з машини.
Коли ми підходимо до дверей мого будинку, я вже готова запросити його на чай, каву, вечерю і все що завгодно, тому що я насправді йому вдячна, але Габріель мене випереджає.
- Я думаю, що не потрібно пояснювати чому мені доведеться пожити тут кілька днів. Мінімум, - говорить він втомлено, показуючи, що і сам не радий такому розкладу. Я міркую туго, бо перенервувала і втомилася. Звичайно, причина лежить на поверхні, але поки що я її не бачу. Він це розуміє і пояснює. - Ти ж не хочеш, щоб твій новий приятель зрозумів, що ми не одружені? - Чорт, це ж була моя брехня, а тепер Габріелю доведеться підігравати, - до того ж мені потрібно переконатися, що цей відморожений недогризок не завітає сюди посеред ночі й нічого тобі не зробить ...
