Контрольний укол - Іван Іванович Дубінін

Я хотів, поки дійде моя черга, провести обхід хворих, але зрозумів, що зараз не зможу нічого робити. Треба заспокоїтися, і все гарненько обміркувати. Шеф зник відразу ж після нашої з ним сутички і, звичайно ж, багато співробітників чули наші підвищені тони. Та і, напевно, бачили, як я, ніби ошпарений, вискочив з кабінету. Мій стан того дня теж не був секретом для багатьох. І про все це стане відомо слідчому. Отже, нічого не треба приховувати, інакше цей буквоїд піймає мене на протиріччях. Єдине, чого не варто йому казати, так це того, що я звинуватив шефа в убивстві.

Коли я увійшов до знайомого кабінету, Касьянов був трохи розбурханий і, краєм ока глянувши на мене, звично кинув:

— Сідайте, лікарю.

Слідчий навів одному йому відомий лад у своїх паперах, відкинувся в кріслі й запитав:

— А що Ви, Василю Васильовичу, думаєте з приводу всього цього?

— Не знаю, — сказав я нейтрально.

— А хіба зникнення Вашого керівника Вас не турбує?

— Турбує. Але я в цьому нічого не тямлю. Моя справа — лікувати хворих. А Ваша — шукати злочинців.

— Логічно. Але я зараз переговорив з багатьма Вашими колегами, і вони розповіли мені, що того дня, коли пропав Шерстюк, Ви з'явилися на роботу п'яний і влаштували тут скандал.

— Ніякого скандалу не було! Просто Віктор Тихонович вилаяв мене за те, що я запізнився на роботу.

— Ви часто спізнюєтеся?

— Ні, це вперше.

— А чому Ви запізнилися?

— Я проспав.

— Ви справді були в нетверезому стані?

— Ну, як у нетверезому? Напередодні ввечері трохи перебрав, а вранці… ще не відійшов.

— Ви самі п'єте?

— Чому сам?

— Тоді — з ким?

— А що, це має якесь значення?

— Для слідства все має значення.

— Один наш колега попросив допомогти йому відвезти холодильник у ремонт. Потім трохи посиділи в кафе.

— Прізвище доктора?

— Циркуль… е-е… не знаю.

Касьянов здивовано втупився у мене.

— Справді, не знаю. Це Вадим Миколайович. З приймального відділення.

— Ну добре, Василю Васильовичу, а за що на Вас так розсердився Віктор Тихонович?

— Я ж і кажу, що запізнився на роботу і прийшов у такому вигляді.

— Але у Вас була сварка. Якби він Вас просто відчитував, чути було б лише його голос. А кричали ви обоє.

Я похнюпився. Ну зануда! Ну проноза!

— Він мені нам'яв вуха, а це для мене образливо.

Напевно, це було сказано дуже щиро, тому що Касьянов змінив напрям нашої бесіди.

— Гаразд, Василю Васильовичу. А Вам не здається дивним, що до всіх подій, що відбуваються у Вашому відділенні, Ви обов'язково маєте якесь відношення?

— А у мене це з дитинства, — простодушно відповів я. — Завжди потрапляю в якусь халепу.

— То, може, Ви хочете щось повідомити слідству? — з надією запитав мій співбесідник.

— Ні, нічого не хочу, — не виправдав я його сподівань.

Капітан трохи помовчав.

— На сьогодні досить, ідіть, — вирішив він. — Але не забувайте про відповідальність перед законом за умисне приховування фактів від слідства.

«Дякую, не забуду! Тільки відтепер жодних фактів не буде. Досить! Кесареві — кесарево… Ось так-то, капловухий детективе», — обізвав я сам себе, але, дивна річ, мені стало від цього набагато легше!

Увечері того ж дня я спустився в хол гуртожитку, аби позбавити Михайлівну вантажу відповідальності. Вахтерка, побачивши мене, зраділа:

— Докторе, Ви ще не від'їхали?

Я усміхнувся.

— Ще ні. І, напевно, не поїду. Отже, дякую, Михайлівно, давайте назад мою секретну документацію.

Вона з готовністю дістала конверт із сумки й віддала мені.

А я подумав: чи не поспішив я з цим рішенням? Адже у шефа могли тут залишитися спільники, і небезпека зовсім не минула. Але — справу зроблено. І хай уже переживатиму я, а не бідна жінка.

Хоча я дуже сподівався, що на цьому моя детективна історія закінчиться і особливо хвилюватися не варто.

Правду кажуть, що людина припускає, а Бог розпоряджається. І ми, зазвичай, не знаємо, як усе може обернутися. Я сам ще вчора наївно вважав, що все вже ясно і навряд чи щось може змінитися. Але вранці наступного дня справа несподівано прийняла абсолютно інший поворот.

Ігор як виконувач обов'язків завідувача відділення, почав приходити на роботу трохи раніше, і коли я зайшов до ординаторської, він уже був там.