Контрольний укол - Іван Іванович Дубінін
У відділенні було все, як завжди, ніби я просто заступив на чергування після свого вихідного дня. Старша медсестра майже не виходила зі свого кабінету, та й, чесно кажучи, мені не дуже хотілося зустрічатися з нею. Шеф, напевно, повідомив її, що я знаю про їхні стосунки й незрозуміло, як це тепер відіб'ється на наших з нею взаєминах. Тим паче, що сам він так раптово зник. Безперечно, вона теж була у невіданні, і всі докори й підозри ляжуть на мене.
З медсестер удень працювали Світлана і Валентина. Ігор, як я зрозумів, вже зробив обхід своїх і шефових хворих і тепер займався іншими справами.
Валентина сама підійшла до мене:
— Василю Васильовичу, коли буде обхід?
— Та, мабуть, прямо зараз. Ви готові?
— Так.
— То беріть листи призначень і пішли.
Медсестра була спокійно-діловитою, володіла потрібною інформацією про хворих. З нею працювалося легко — вона була хорошою помічницею. Але це була не Віка…
Після обіду я вирішив поговорити зі Світланою, вона ж була подругою Вікторії і членом моєї слідчої групи. Та й взагалі, треба було прояснити обстановку. Хто, як не жінки, все про всіх знають. Тим більше молодший і середній медперсонал, вони помічають за лікарями всі тонкощі і перебувають у курсі всіх подробиць їхнього життя. Правда, Світлана на контакт ішла неохоче. Чи то був у неї поганий настрій (це у дівчат буває, я вже переконався), чи вона мала щось проти мене. А що? З нею я не сварився. До речі, з Вікою теж.
Медсестра вже виконала необхідні процедури та маніпуляції і тепер була відносно вільна. Не зайнятий був і я. У процедурній ніхто не заважав нашій розмові.
— Світлано, що тут новенького у відділенні?
— А що новенького? — мляво, розтягуючи слова, виголосила дівчина. — Ви ж самі знаєте: Віктор Тихонович зник.
— Це то я знаю, а ось що з цього приводу говорять?
— Різне говорять. Або убили, або викрали.
— Якби викрали, то вимагали б щось натомість. Ти що-небудь чула у зв'язку з цим?
— Ні.
— А дружину його, Єву Борисівну, бачила?
— Ні.
— Швидше за все, викрадання відпадає.
— А може, він з коханкою утік? — нарешті проявила ініціативу помічниця детектива.
Я здивовано поглянув на неї. Вікторії я розповідав про Людмилу Миколаївну, невже вона приховала це від своєї подруги? Такі новини в жінок зазвичай ідуть під грифом «блискавка!».
— Так Людмила Миколаївна ж на місці.
— А може, у нього ще одна коханка є.
І дійсно! Не перестаю дивуватися з жіночої логіки.
— А навіщо йому з коханкою втікати? Я бачив недавно Віктора Тихоновича з дружиною — все у них начебто добре. До речі, а як поводиться Людмила Миколаївна?
— Переживає дуже, але приховує це, — співчутливо сказала дівчина.
— Ну от бачиш!
— Тоді його точно вбили, — приречено промовила медсестра.
— А кому знадобилося його вбивати?
— Не знаю, — знизала плечима Світлана.
Так, це тобі не Віка. Та міркувала, зіставляла, щось радила. А від цієї ніякої користі. Тоді я сам виклав свою версію того, що сталося.
— А може, він тому і зник, тобто втік, що і є тим самим вбивцею?
Нарешті до Світлани дійшло: вона відкрила рота і закліпала очима.
— Точно!
— Ну це ще не зовсім точно, а поки що припущення. Але досить-таки вагоме. А як ти думаєш, чому він саме зараз утік?
— Не знаю. А чому?
— Тому що я того дня пред'явив йому звинувачення.
— Звинувачення? І що він?
— А він узяв і втік!
— Треба Віку повідомити! — вирішила подруга.
— Треба. До речі, як вона? Давно її вже не бачив, у неї зараз нічні зміни, — не стримався я.
Світлана відразу якось знітилася.
— Щось сталося? — затурбувався я.
— Та вона сама не своя. Особливо коли про Вас дізналася.
— Що дізналася?
— Коли Ви у відділення приходили.
— А хіба хтось мене бачив?
— Та всі бачили.