Як правильно з'їхати з глузду, або посібник з божевілля - Сергій Інший

— Так, звісно. Коли вас очікувати на наступний прийом?

— Я не знаю, мабуть я запишусь до вас коли буде треба, може жахіття і зникнуть.

— Гаразд, приходьте, не соромтесь. Разом ми вирішимо цю проблему. — сказав на останок лікар відкриваючи перед Веронікою двері.

— До побачення. — відповіла вона.

* * *

Сонячне світло ледь пробивалося крізь сірі штори в палаті. Вероніка лежить на ліжку і помирає. Вона не знає як вона тут опинилась, але точно знає що зараз вона помре. Поряд з нею сидить Назар і тримає її за руку, але вона не відчуває його дотику, вона бачить що він стискає своєю рукою її руку, але не відчуває дотику. Вона намагається ворухнути рукою але не може, намагається відчути іншу руку, але й та не піддається, їй стає страшно. Чому вона не може рухатись? Вона хоче встати з ліжка, але жоден її м’яз не реагує.

— Ти потрапила в автокатастрофу. — каже їй Назар. — Це тому ти не можеш рухатись.

Вероніка згадує події іншого дня, вона згадує як їхала в машині, і люди яких найняв Назар врізались в неї, це тому вона тут, це через нього вона прикута до ліжка.

— Це ти винен, це через тебе я помираю. — відповідає Вероніка.

— Ні, кохана, це ти винна. — спокійно відповідав Назар.

Вероніку просік страх, вона не розуміла чому вона винна. Вона спробувала відтворити в свої пам’яті минулі події, але там усе було перемішане, Маргарита, В’ячеслав, Тимофій, смерть під час пологів, пожежа в будинку Максима, вона не розуміла що з цих спогадів є снами а що насправді.

— Якби ти робила так як я тебе просив, цього б не трапилося. — продовжив Назар.

Вероніка почала згадувати як він просив її переїхати в інше місто подалі від його батьків, як він був проти їхнього спілкування. Раптом Назар зник, і палата зникла також, Вероніка стояла десь в просторі і навколо нічого не було, і тільки десь здалеку був маленький промінчик світла, вона пішла йому на зустріч і звідти до неї долинули слова Маргарити.

— Мамо, я скучила за тобою.

Вероніку пройняв жах, вона розуміла що її дочка мертва, але не розуміла як це можливо, вона почала втікати від цього променю і криків її дочки, але як би швидко вона не бігла, слова Маргарити наздоганяли її і ставали дедалі ближче до неї.

— Ні! Ні! Стій! — почала кричати крізь сльози Вероніка.

— Прокинься, люба, все гаразд?

Вероніка протерла рукою по мокрому від холодного поту лобу.

— Все гаразд, сонечко, знову жахіття наснилося.

— Що цього разу?

— Ой, я навіть не хочу розповідати, я так втомилася від цього всього.

— А що тобі психолог каже?

— Я ж казала, мені потрібна відпустка.

— А я тобі казав, їдь сама, за тиждень нічого страшного тут не станеться, я зранку возитиму Маргариту до школи, Марія чи Тимофій забиратимуть її, а ввечері за забиратиму Маргариту до дому.

— Думаєш? — трохи заспокоївшись запитувала Вероніка, вигляд у неї був не дуже, але що вона що він вже звикли до її нічних жахіть і почали сприймати це як норму.

— Звісно, сонечко, тобі треба відпочити, від роботи, від цих переживань, і від сім’ї, ну в хорошому сенсі, тобі треба зробити щось для себе.

— Я подумаю.

— Я сам про все подумаю, я знайду тобі щось.

— Подивимось.

Зранку Вероніка вела себе так наче нічого не трапилося, настрій у неї був більш веселіший аніж зазвичай після попередніх нічних страхіть, вона була спокійна бо виношувала в голові свій особливий план. Відправивши Маргариту до школи вона поїхала до Назара, вона вже знала що скаже чоловіку про те, що в неї багато роботи, Ользі вона скаже що не може приїхати та й по всьому, Марії також скаже про те що багато роботи щоб вона забрала Маргариту.

Лікаря Назара, Вероніка зустріла в його палаті, крім нього там ще було декілька інших лікарів, всі вони були чимсь стривожені бігали навколо Назара, хтось йому щось вколов, хтось крикнув «два мілграми чогось там».

— Лікарю, що з ним? Що тут відбувається? — стривожено запитувала Вероніка.

— Вероніко, вийдіть, з ним усе буде гаразд. — лікар взяв її за руку, і вивів з палати закривши за нею двері та не давши можливості сказати ані слова. Вероніка сіла на диванчику під палатою, вона не могла нічого вдіяти, в її голову забралась думка, що було б добре якби він помер, тоді б може це все скінчилося, але вона тут же її відігнала, адже вона не може дозволити собі так думати. Через декілька хвилин мед персонал почав виходити з палати, крізь прочинені двері Вероніка почула що прилади вже не пищать так тривожно як декілька хвилин тому.

— Що з трапилося? — знову запитувала Вероніка у лікаря.

— Зараз з ним усе гаразд. — неохоче відповідав він.

— А що тільки що відбувалося?

— Ми поки що з’ясовуємо, в його лобній частині мозку відбуваються якісь зрушення, дуже велика мозкова активність причина якої нам поки невідома.

— Це то що ви мені минулого разу розказували?

— Так, але з кожним разом ця активність сильнішає і це відображається на його стані, підвищується температура тіла, тиск, серцебиття.

— Він помре? — вдаючи стривоженість запитувала Вероніка.

— Ні, він не помре, ми цілодобово за ним слідкуємо. — спокійно, помітивши її фальш, відповідав лікар.

— До нього можна в палату?

— Так, звісно, заходьте.

Вероніка зайшла в його палату та сіла поряд нього на ліжко, тільки монотонні сигнали з якогось приладу порушували тишу. Дивлячись на його молоде обличчя на Вероніку ринули давні спогади, про те як сильно вона його кохала. Спалахами почали вибухати щасливі і не дуже дні їхнього спільного життя, вона і не помітила як почала ридати. Їй так сильно хотілося з ним поговорити, запита його, що це все означає, чому їй сняться ці дивні сни. На мить їй здалося що вона божеволіє, просто тут, на місці, їй стало страшно знаходитись тут поряд з Назаром адже тепер він набув символу її щоденних жахіть. Вероніка встала з ліжка не відводячи погляду від Назара, вона відчувала як сильно б’ється її серце, здавалося, що вона от-от втратить свідомість. Вона знову сіла на його ліжко але краще їй не ставало, ще й ці запахи ліків додавали свого, вона й так відчувала себе не пособі у лікарні, а зараз тим паче. В її голові паморочилось все сильніше і сильніше «треба вийти з палати» подумала вона і спробувала встати з ліжка, її