Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

— Коли ж ви приїхали, пане Вендлер?

— Сьогодні вранці.

— Я дуже радий, що ви мене знайшли і застали вдома, бо після обіду я завжди іду до казарми, там у мене нічна служба. Моє помешкання, власне, день і ніч порожнє, і тому я міг запропонувати вельмишановній пані гостинність, поки вона в Празі. Тут її ніхто не турбує. Для старих знайомих...

Торгівець хмелем кашлянув.

— Кеті дуже дивна жінка, пане надпоручнику. Прийміть мою найсердечнішу подяку за все, що ви для неї зробили. Отак, зненацька заманеться їй їхати до Праги, мовляв, лікувати невроз. Я їжджу по торговельних справах, повертаюся додому, а хата порожня, за Кеті й слід прохолов.

Намагаючись надати своєму обличчю найщирішого виразу, він погрозив їй пальцем і, вимушено всміхаючись, запитав:

— Ти, певно, гадала, що коли я подорожую, то й ти можеш теж подорожувати. Ти, звичайно, не подумала...

Надпоручник Лукаш, побачивши, що напрям розмови завертає в небажаний бік, знову підвів інтелігентного торгівця хмелем до карти воєнних дій і, показуючи підкреслені місця, сказав:

— Я забув звернути вашу увагу на одну дуже цікаву обставину; подивіться на цю велику, звернену на південний захід дугу, де група гір утворює природне укріплення. Сюди спрямований наступ союзників. Перерізавши цю дорогу, яка з’єднує це укріплення з головною оборонною лінією ворога, ми тим самим порушимо його зв’язок між правим крилом і північною армією на Віслі. Вам тепер ясно?

Торгівець відповів, що тепер він дуже добре розуміє, але, як людина тактовна, одразу ж схаменувся, аби бодай хтось не сприйняв його слів як натяк, і, повертаючись на своє місце, сказав:

— Через цю війну наш хміль втратив збут за кордоном. Для хмелю втрачені на сьогодні не тільки Франція, Англія, Росія, а й Балкани. Поки що вивозимо цей товар до Італії, та боюся, що Італія теж замотається у цю веремію. Але знаєте, коли виграємо, ціни на товар диктувати будемо ми.

— Італія строго нейтральна, — утішав його надпоручник. — Це означає...

— То чому ж вона не признається, що її в’яже Троїстий союз з Австро-Угорщиною і Німеччиною? — вибухнув зопалу торгівець хмелем, немов на нього приском сипнули, бо йому відразу все вдарило в голову: і хміль, і жінка, і війна. — Я чекав, що Італія піде проти Франції і Сербії. В такому випадку давно був би вже війні кінець. У мене хміль гниє на складах, внутрішній торгівельний оборот поганий, вивіз дорівнює нулю, а Італія дотримується нейтралітету. Нащо ж тоді Італія ще 1912 року відновлювала Троїстий союз? Де той італійський міністр закордонних справ маркіз ді Сан Джуліано? Що робить цей пан? Спить чи що? Ви знаєте, який у мене до війни був річний оборот і який він сьогодні? Не думайте, що я не стежу за подіями, — вів далі він, люто витріщившись на надпоручника. Той спокійно пускав кільця цигаркового диму, а пані Кеті з великою цікавістю спостерігала, як вони, наздоганяючи одне одного, розбивалися. — Чому німці відступили до кордонів, коли були вже під Парижем? Чому знову йдуть запеклі артилерійські бої між Маасом і Мозелем[117]? А ви знаєте, що в Комбр-а-Вевр біля Марша[118] згоріли три броварні, куди я щороку надсилав понад п’ятсот тюків хмелю? У Богезах Гартмансвейлерська броварня[119] теж дотла згоріла, а величезну пивоварню в Нідерсбаху біля Мільгаузена[120] зрівняли з землею. А це все втрата тисячі двохсот тюків хмелю для моєї фірми на рік. Шість разів ішли запеклі бої між німцями і бельгійцями за броварню в Клостергеку[121]. Це знову втрата трьохсот п’ятдесяти тюків хмелю на рік.

Від хвилювання торгівець не міг далі говорити. Він підвівся, підійшов до жінки й сказав:

— Кеті, ти зараз же поїдеш зі мною додому. Збирайся.

— Мене всі ці події так хвилюють, — сказав він за хвилину вибачливим тоном, — а колись я був зовсім спокійний.

Коли його дружина вийшла одягнутися, він тихо сказав надпоручникові:

— Вона такі коники викидає не вперше. Минулого року втекла з одним позаштатним учителем, і я знайшов їх аж у Загребі. При тій нагоді я уклав з міським загребським броварем угоду на 600 тюків хмелю. Що й казати. Південь завжди був криницею з золотим дном. Наш хміль ішов аж до Царгорода. Сьогодні ми напівзнищені. Якщо влада обмежить варіння пива, то це нас остаточно доконає.

І, запалюючи запропоновану цигарку, в розпачі сказав:

— Одна лиш Варшава брала в нас 2370 тюків хмелю, а найбільше — Августинська броварня. Представник її щороку гостював у мене. Хоч з мосту та в воду! Добре, хоч дітей не маю!

Цей логічний висновок стосовно щорічних відвідин представника Августинської броварні у Варшаві викликав у надпоручника делікатний усміх. Торгівець хмелем помітив це й тому повів далі:

— Угорські броварні в Шопроні і Великій Каніжі купували у моєї фірми щорічно в середньому тисячу тюків хмелю для своїх експортних гатунків пива, які вивозили аж до Александрії. Нині, через блокаду, не хочуть робити ніяких замовлень.

Я їм віддаю хміль на тридцять відсотків дешевше, а вони й досі не купили жодного тюка. Застій, занепад, біда, а до того ще й домашній клопіт.

Торгівець хмелем замовк. Мовчанку порушила пані Кеті, вже готова в дорогу:

— А як буде з моїми валізами?

— Я пришлю по них, Кеті, — вдоволено мовив торгівець хмелем, радіючи, що все скінчилося без скандалу і обурливих сцен. — Якщо маєш охоту зробити ще якісь закупи, то нам час уже вирушати. Поїзд відходить о другій двадцять.

Обоє по-дружньому розпрощалися з надпоручником. Торгівець хмелем, радий, що ця історія вже скінчилася, виходячи з передпокою, сказав надпоручникові:

— Якщо вас, не дай Боже, на війні поранить, приїжджайте до нас відпочити. Будемо піклуватися коло вас якнайсумлінніше.

Повернувшись до спальні, де пані Кеті одягалася в дорогу, надпоручник знайшов на умивальниці 400 крон і записку:

«Пане надпоручнику! Ви не заступилися за мене перед тією мавпою, моїм чоловіком, ідіотом першого класу. Ви дозволили, щоб він мене забрав, немов якусь забуту в квартирі річ. Притому ви дозволили собі сказати, нібито ви запропонували мені гостинність. Думаю, що я вам не спричинила більше витрат, ніж додані до листа 400 крон. Прошу розділити їх зі своїм денщиком».

Надпоручник Лукаш на хвилю завмер з тим листом у руках, а потім поволі подер його на шматки. З усмішкою глянув на гроші, залишені