Фламандська дошка - Артуро Перес-Реверте
Монтегріфо мовчки подивився на Хулію, чемно даючи зрозуміти, що не вважає її причетною до цього непристойного торгу. Потім обернувся до Менчу, і його погляд посуворішав.
— Якщо це ваше дослідження, — слово «ваше» він вимовив так, що не залишалося жодних сумнівів щодо його думки про дослідницькі здібності Менчу, — збільшить ціну картини, автоматично збільшиться й сума, що належатиме вам згідно з обумовленим відсотком… — Тут він дозволив собі поблажливо посміхнутися, а тоді знову, забувши про Менчу, перевів погляд на Хулію. — Що ж стосується вас, то нова ситуація жодним чином не порушує ваших інтересів, радше навпаки. «Клеймор», — аукціоніст посміхнувся їй так, що було цілком очевидно, кого саме він мав на увазі, — «Клеймор» вважає вашу участь у цій справі винятково важливою. Тому ми просимо вас продовжити роботу з реставрації картини. Фінансовий бік справи жодним чином не повинен вас турбувати.
— А можна поцікавитися, — крім руки, що тримала філіжанку з блюдцем, у Менчу тепер тремтіла ще й нижня губа, — звідки вам так добре відомо все, що пов’язано з картиною?.. Може, Хулія дещо й наївна, однак я не уявляю, щоб вона інтимничала з вами при свічках. Чи я помиляюся?
— Бачите, сеньйоро Роч… Ваша подруга відкинула деякі професійні пропозиції, які я наважився їй зробити кілька днів тому, під тим делікатним приводом, що повинна їх обміркувати. — Він відкрив портсигар і ретельно вибрав сигарету з виглядом людини, яка зайнята дуже важливою справою. — Подробиці про стан картини, прихований напис та інше визнала за доцільне повідомити мені племінниця власника. До речі, цей дон Мануель, як з’ясувалося, чарівний чоловік. І мушу вам сказати, — аукціоніст клацнув запальничкою, затягнувся й випустив невеличкий струмінь диму, — він не одразу погодився на те, щоб передати нам ваші повноваження стосовно картини ван Гюйса. Гадаю, дон Мануель — людина слова, бо він так само уперто наполягав, щоб ніхто, крім Хулії, не торкався картини, поки її не буде повністю відреставровано… В усіх цих переговорах дуже корисним був мій, так би мовити, тактичний союз із племінницею дона Мануеля… Що ж до сеньйора Лапеньї, її чоловіка, то він не мав заперечень після того, як я натякнув на можливість авансу.
— Ще один Юда, — прошипіла Менчу.
Монтегріфо стенув плечима.
— Гадаю, — розважливо мовив він, — до нього можна застосувати таку дефініцію. Як і деякі інші.
— Я теж маю підписаний документ, — запротестувала Менчу.
— Мені це відомо. Однак ваша угода не оформлена належним чином, а моя завірена нотаріусом, засвідчена племінниками і передбачає всі необхідні гарантії, в тому числі фінансову заставу з нашого боку… якщо дозволите, я хотів би повторити слова Альфонсо Лапеньї, сказані ним у ту саму мить, коли він ставив свій підпис під нашим документом: «чиста робота» — ось так-то, шановна сеньйоро.
Менчу нахилилася вперед, і Хулія перелякалася, що філіжанка з кавою, що її галерейниця тримала в руці, зараз полетить у чистісіньку сорочку Монтегріфо, проте Менчу лише поставила її на стіл. Жінка аж задихалася від обурення, й — незважаючи на макіяж — через лють, що вирувала в ній, її обличчя, здавалося, враз постаріло. Спідниця в приятельки задерлася від різкого поруху, оголивши стегна, і Хулія у цій безглуздій ситуації почувалася ні в сих ні в тих. Вона дуже шкодувала, що була змушена тут сидіти.
— А що робитиме «Клеймор», якщо я звернуся з картиною до іншої фірми? — випалила Менчу.
Монтегріфо дивився на струмінь диму, що піднімався від його сигарети.
— Чесно кажучи, — здавалося, він серйозно обмірковує почуте, — я радив би вам не ускладнювати собі життя. Це було б протизаконно.
— Я можу завалити вас усіх паперами й затягати по судах, які триватимуть не один місяць, і тоді ви не зможете виставити картину на аукціон. Таке вам не спадало на думку?
— Звичайно, спадало. Але першою через це постраждаєте ви, — він чемно посміхнувся, немов людина, котра дає найкращу пораду з усіх можливих. — У «Клеймора», як ви, мабуть, розумієте, чудові адвокати… Практично, — якусь мить він вагався, мов не був певен, що варто щось додавати, — ви можете втратити все. Було б шкода.
Менчу, різко смикнувши спідницю донизу, підвелася.
— Знаєш, що я тобі скажу?.. — вона звернулася до нього на «ти», голос у неї тремтів од люті. — Ти найбільший покидьок з усіх, яких я тільки знала!
Монтегріфо та Хулія підвелися також: вона зніяковіла, аукціоніст був незворушний.
— Мені дуже прикро, — спокійно мовив він до Хулії. — Справді дуже прикро.
— Мені теж, — дівчина подивилася на Менчу, яка саме повісила на плече сумочку, наче то була рушниця. — Хіба всі ми не можемо бути трохи розважливішими?
Менчу спопелила її поглядом.
— От і будь, якщо тобі так до вподоби цей дженджик… А я залишаю це розбійницьке кубло.
І вона пішла, не причинивши дверей, її підбори швидко й роздратовано процокотіли по коридору. Хулія так і заклякла на місці, їй було соромно, вона не знала, на що зважитися: піти слідом за приятелькою чи залишитися. Монтегріфо стенув плечима.
— Жінка з характером, — мовив він замислено, зробивши затяжку.
Хулія, й досі розгублена, обернулася до нього.
— З цією картиною вона пов’язувала багато сподівань… Спробуйте її зрозуміти.
— Я її розумію, — примирливо відказав аукціоніст. — Але я терпіти не можу, коли мене шантажують.
— Ви теж діяли підступно, за її спиною змовлялися з племінниками… Я це називаю брудною грою.
Посмішка Монтегріфо зробилася ще ширшою. «Таке вже життя», — наче хотів сказати він. Потім глянув на двері, за якими зникла Менчу.
— Як ви гадаєте, що вона робитиме тепер?
Хулія похитала головою.
— Нічого. Вона розуміє, що програла.
Аукціоніст, здавалося, замислився.
— Амбітність, Хуліє, — риса цілком законна, — озвався він за мить. — І коли йдеться про амбітність, єдиним гріхом тут є поразка; переможці, як відомо, завжди праві, — він знову посміхнувся, але цього разу його посмішка не адресувалася їй. — Сеньйора, чи то пак, сеньйорита Менчу спробувала вести гру, яка їй не до снаги… Інакше кажучи, — Монтегріфо випустив кільце диму й дивився, як воно піднімається до стелі, — її амбітність не відповідала її можливостям. — Карі очі Монтегріфо зробилися жорстокими, і Хулія подумала, що він може бути небезпечним противником, коли скидає з себе цю бездоганну чемність. А може, він здатний бути небезпечним і чемним водночас. — Сподіваюсь, вона не завдасть нам нових клопотів, бо за цей гріх її
