Фламандська дошка - Артуро Перес-Реверте

Бельмонте був у домі сам і прийняв Хулію та Муньйоса у вітальні, сидячи у своєму візку біля стіни, на якій колись висіла «Шахова партія».

Самотній іржавий цвях і прямокутний відбиток на стіні надавали помешканню розпачливого вигляду пограбованої та спустошеної оселі. Бельмонте, перехопивши погляди гостей, сумно посміхнувся.

— Мені поки що не хочеться нічого сюди вішати, — пояснив він. — Поки що… — старий безсило махнув худющою рукою. — Важко звикнути…

— Розумію, — з щирою симпатією відповіла Хулія.

Старий повільно нахилив голову.

— Так. Я знаю, що ви розумієте, — він перевів очі на Муньйоса, вочевидь сподіваючись і на його розуміння, але той і далі мовчав, утупивши невиразний погляд у порожню стіну. — Ви одразу здалися мені розумною дівчиною. Чи не так, кабальєро? — звернувся старий до шахіста.

Муньйос повільно перевів погляд зі стіни на старого й, не розтуливши рота, ствердно хитнув головою. Здавалося, він поринув у свої думки.

Бельмонте глянув на Хулію.

— Що ж до вашої приятельки… — він спохмурнів, вочевидь почуваючись незручно. — Я хотів би, щоб ви їй пояснили… Запевняю вас, я просто не мав вибору.

— Я вас чудово розумію, не турбуйтеся. І Менчу теж зрозуміє.

Обличчя інваліда проясніло, він вдячно посміхнувся.

— Було б добре, якби ви їй розтлумачили, адже на мене сильно тиснули… З іншого боку, сеньйор Монтегріфо зробив спокусливу пропозицію. До того ж він пообіцяв якнайкраще прорекламувати історію картини… — Старий погладив погано поголене підборіддя. — Мушу визнати, це також мене привабило, — він тихо зітхнув. — Ну, й гроші…

Хулія показала на патефон, з якого долинала мелодія, що розпливалася по вітальні.

— Ви завжди ставите Баха чи це просто збіг? Минулого разу я теж чула цю платівку…

— «Приношення»? — Бельмонте здавався потішеним. — Я часто його слухаю. Це такий складний та вигадливий твір, що я і досі відкриваю в ньому іноді щось несподіване. — Він помовчав, мовби щось пригадуючи. — Ви знаєте, що існують музичні теми, які нібито підсумовують усе життя?.. Наче дзеркала, в які ми дивимося… Приміром, цей твір: одна тема виконується на різні голоси і в різних тональностях. Часом навіть у різному темпі, і в зворотному порядку… — Він перехилився через бильце свого візочка й прислухався. — Ось послухайте. Чуєте? Починає один голос, який співає свою тему, потім вступає другий голос, він починає на чотири тони вище або нижче, ніж перший, а тим часом той переходить на іншу, побічну, тему… Кожен голос вступає в певну мить, як це трапляється в житті… А коли лунають усі голоси, жодних правил уже не існує. — Бельмонте усміхнувся до Хулїї та Муньйоса широкою, але сумною посмішкою. — Як бачите, йдеться про цілковиту аналогію зі старістю.

Муньйос показав на порожню стіну.

— Цей самотній цвях, — дещо різко мовив він, — теж багато що символізує.

Бельмонте уважно подивився на шахіста й повільно хитнув головою.

— Ваша правда, — знову зітхнувши, погодився він. — І знаєте, що? Іноді я споглядаю це місце, де висіла картина, і мені здається, нібито я її там бачу. Її вже немає, але я бачу. Через стільки років, — старий підніс палець до чола. — Вона у мене тут, — з усіма персонажами та найменшими подробицями… Я завжди найбільше любив у ній отой краєвид за вікном та опукле люстро ліворуч, в якому відбивалися гравці.

— І шахівницю, — додав Муньйос.

— Авжеж, і шахівницю. Часто, особливо на самому початку, коли моя бідолашна Анна щойно дістала її у спадок, я на своїй шахівниці намагався відтворити цю партію.

— Ви граєте в шахи? — неуважно запитав Муньйос.

— Колись грав. Тепер майже не граю… Але, правду кажучи, мені ніколи не спадало на думку, що цю партію можна розіграти назворот… — Він на якусь мить замислено замовк, постукуючи себе пальцями по колінах. — Грати назворот… У цьому щось є! Знаєте, Бах дуже полюбляв музичні інверсії. У деяких своїх канонах він наче вивертає тему навиворіт, створює мелодію, що йде вниз, тоді як оригінал іде вгору… Ефект може видатися трохи дивним, та коли звикаєш, усе зрештою сприймаєш як цілком природне. У «Приношенні» є навіть один канон, який виконується навпаки стосовно того, як він був написаний, — старий глянув на Хулію. — Здається, я вже казав вам, що Йоган Себастьян був дуже підступним хитруном. У його творах чимало різних викрутасів. Ніби раз по раз якась нота, модуляція чи пауза промовляють до нас: «У мені приховано послання, зрозумій його».

— Як і в картині, — завважив Муньйос.

— Так. Але, на відміну від неї, в музиці присутні не лише образи, певне розташування фігур, або в цьому випадку вібрацій повітря, а й емоції, що їх ці вібрації викликають у мозкові кожної людини… Ви 6 наштовхнулися на серйозні проблеми, якби спробували застосувати до музики ті методи дослідження, до яких ви вдалися, аналізуючи шахову партію, зображену на картині… Вам би довелося з’ясовувати, яка саме нота спричиняє певний емоційний ефект. Вірніше, які комбінації нот… Вам не здається, що це значно складніше, ніж грати в шахи?

Муньйос замислився.

— Гадаю, ні, — нарешті озвався він. — Адже загальні закони логіки однакові для всіх царин. У музиці, як і в шахах, існують свої правила. Питання полягає в тому, щоб вирізнити певний символ, ключ, — на його губах з явилася крива посмішка. — Це наче Розетський камінь[24] для єгиптологів. Коли його маєш, усе інше — лише питання праці, методу. І часу.

Бельмонте насмішкувато змигнув.

— Ви так гадаєте?.. Ви й справді вважаєте, що всі приховані послання можна розшифрувати?.. Що завжди можна знайти точне рішення, застосувавши певну систему?

— Я в цьому переконаний. Бо існує універсальна система — загальні закони, що дають змогу довести очевидне й відкинути неможливе.

Старий скептично похитав головою.

— Вибачте, але я дотримуюся протилежної думки. Всі ці поділи, класифікації, розсортування та системи, якими ми наділяємо Всесвіт, насправді штучні й сумнівні… Немає жодного, який би не містив у собі власного заперечення. Це вам каже стара людина, в якої за плечима довге життя.

Муньйос поворухнувся, його погляд блукав по вітальні. Він вочевидь був не надто задоволений ходом розмови, однак Хулії здалося, що й змінювати тему він не збирався. Дівчина знала, що цей чоловік ощадливий у словах, тож вирішила, що чинить він так навмисне. Можливо, й Бельмонте був серед тих фігур, які шахіст вивчав, щоб розв’язати загадку.

— Щодо цього можна посперечатися, — нарешті озвався Муньйос. — У Всесвіті, приміром, є безліч речей, які можна довести: прості числа, шахові комбінації…

— Ви