Три шляхи до одного серця - Катря Вивір
«Ну от і все, так просто». Тіна намагалася більше не думати про ризики і зворотну сторону медалі свого рішення. Вона почала спостерігати за щасливим, хоча вже трошки змерзлим Бонбоном і зробила кілька великих ковтків капучино. В голові з’явилося ще одне божевільне і неочікуване рішення: «Тепер щодня питиму новий вид кави, поки не перепробую всі можливі». Тіна відчувала величезний приплив сил та бадьорості, маховик під назвою «зміни» невпинно набирав оберти.
Повернувшись додому, Тіна неквапливо почала збиратись в дорогу. Вона розуміла, що не побачить рідні стіни протягом багатьох місяців. Це дівчину дійсно засмучувало, адже вона обожнювала свою невеличку квартирку з дизайнерським ремонтом в бежевих тонах. Тут все було влаштовано саме так, як вона любить, нічого і, головне, нікого, зайвого. Тіна більше ніж десять років перебиралась з одного орендованого житла в інше, потім ще рік чекала завершення ремонту, тож встигла пожити тут у своє задоволення не більше дев’яти місяців. Коли дві невеличкі валізки вже були складені, Тіна ще раз вивела Бонбона на двір (вона знала, що малий може влаштувати сюрприз кожної миті, тож краще себе підстрахувати). Вдома дівчина порахувала, що має ще приблизно чотири години вільного часу, тож набрала собі гарячу ванну, насипала туди порошку з магнієм для заспокоєння, налила у келих трохи вина (довелось відкрити святкову пляшку) і зателефонувала подрузі:
— Нікусь, привіт! Як ти? Сумуєш за Бонбоном?
— Привіт! Та де там! Немає часу. Готель в мене шикарний, чоловік поряд, як з обкладинки, ще й за все платить. Їжа тут бомбезна. Тінко, я в раю!
— Уявляєш, я до тебе завтра приїду, відправляють по роботі. Ти ж в Буковелі?
— Оце так новина! Я в шоці. Вже не можу дочекатись, як ми будемо пити просеко, а потім кататись на лижах, немов дві дикі кішки — Вероніка захихотіла.
— План чудовий, але краще спочатку кататись, а потім – пити просеко.
— Не погоджуюсь! Інструктора наймати нудно. Хто захоче, щоб його вчили на відпочинку, як у школі. А от кілька відеоуроків на ютубі і пара келихів ігристого, і вуаля. Мій котик навіть не помітив, що я ніколи раніше не каталась. Я ще й наплела трохи, що мене батьки кожен рік возили по гірськолижних курортах. Хай знає, що я не якась там простушка.
— О, до простушки тобі, як до місяця рачки, — засміялась Тіна. — Але пообіцяй, що будеш обережна.
— О, кицю! Мишко вже кличе мене на фунікулер, я побігла. Чао і до зустрічі! Гарної дороги!
У слухавці залунали короткі гудки, Тіна посміхнулась. Вона ніколи раніше не була в Буковелі, більше полюбляла пляжний відпочинок. А там має бути гарно, на неї чекатиме подруга. Та й взагалі сезон ще не закінчився, хоча людей стало набагато менше, ніж у період новорічних свят. Гарна нагода спробувати покататись на лижах, чи навіть на сноуборді, попаритись в чані і спробувати традиційні закарпатські страви. Тіна розпливлась у мрійливій усмішці, магнієва ванна і кілька ковтків червоного вина остаточно її розслабили і дівчина задрімала.
Тіну привів до тями гавкіт Бонбона. Хтось беззупинно дзвонив у домофон. Дівчина вискочила з води, накинула на мокре тіло халат і побачила на моніторі біля дверей кремезного водія свого шефа: «От дідько! Вже час їхати». Тіна відчинила двері навстіж і прожогом кинулась витиратись та натягати спідню білизну. На щастя, валізи вже були зібрані, тому водій просто піднявся, забрав їх, і, почувши метушню у ванній, гукнув Тіні, що чекатиме в машині. І що в неї є десять хвилин на збори. Схвильований і роздратований раптовою метушнею Бонбон миттєво наклав купку прямісінько на порозі, а потім вхопився за штанину водія та почав її тріпати.
— Гей малий, відчепися! Ану, пішов! Тіно Петрівно, у Вас що, є собака?
Щойно Тіна із зусиллями натягнула джинси на ще вологі сідниці і накинула поверх майки светр, то миттю вискочила в коридор, щоб розборонити раптову сутичку. Однак було вже пізно. Дмитро якось вдало для себе смикнув ногою і Бонбон нарешті відчепився, відлетівши у бік. Чоловік полегшено хекнув і пішов сходами у низ, а Тіна з жахом усвідомила, що пес приземлився прямісінько у купу свого лайна. Тож щедро виділені Дмитром десять хвилин на збори, Тіна, замість легкого макіяжу і зачісування волосся, витратила на відмивання Бонбона та підлоги від цієї смердючої неприємності. Весь заспокійливий ефект від магнієвої ванни остаточно вивітрився, коли Тіна всю дорогу до вокзалу була змушена ловити у рушник слину Бонбона, щоб вони не розлетілись по шефовій автівці.
Тож коли дівчина, роздратована та розкуйовджена, після словесної перепалки з провідницею на тему того, чи можна Бонбону їхати в потязі, знайшла нарешті своє місце, то не стримала емоцій.
— Ще й Ви тут? — розчаровано крикнула Тіна, помітивши у двомісному люкс-купе Ігоря. — Чудово! Просто чудово!
— Я теж так думаю. І Вам добрий вечір, Тіно Петрівно. А це що таке?
— А на що це схоже? Курка, не інакше!
— Я не дурний і бачу, що це собака. І як Вас пустили?
— В нього є паспорт, Бонбон проглистований і має всі необхідні щеплення, від сказу також. Чого не скажеш про інших тут присутніх — Тіна кинула промовистий погляд в бік Ігоря і почала метушливо облаштовувати своє спальне місце.
Чоловік посміхнувся, але промовчав. Потяг неквапливо рушив з місця. Тіна нарешті лягла, ввімкнула світло над ліжком і мовчки почала переглядати бренд-бук майбутнього магазину, план з асортименту, бізнес-план та інші папери, обережно вкладені в товстеньку папку. Ідея була досить цікавою: якісні та стильні речі для активного відпочинку. На гірськолижному курорті це має бути ходовим товаром: хтось забув вдома шапку чи штани для катання, хтось порвав чи замастив заздалегідь придбані речі, а відпустка така коротка, не хочеться втрачати ні хвилини, тож просто йдеш і купуєш нові речі. «Так, клієнти будуть. Ще й місце обрано чудове: на шляху між найкращими готелями до найпопулярніших трас». Тіна захоплено гортала сторінку за сторінкою вже роздумуючи над тим, як краще розмістити товар у залі і якими мають бути вітрини. Водночас Бонбон все ніяк не міг влягтися у неї в ногах.
