Знову твоя - Катя Кірініна
Через якийсь час полегшало, але осад, як кажуть, все одно залишився. Хотілося б сказати, що я не чекала, що я викреслила його зі свого життя і жила собі далі, але цього не було.
Протягом року, тільки й робила, що гіпнозувала його фотографію на сторінці соцмережі та постійно сподівалася, що він схаменеться та повернеться.
Щотижня міняла свою фотографію, щоб таким чином нагадати про себе. Додавала розумні вислови на стіну, де не треба мати великого розуму, щоб здогадатися, про що йдеться мова.
Я навіть йшла у ті місця, де він любив бувати, але постійно натикалася на нову подружку, і моя гордість, безбожно тупцювала ногами, від усмішки та пофігізму, з його боку. Я була жалюгідною, знаю, але мені тоді ще й двадцяти не було, мізків мало, зате бажання любити перемагало, у всіх сенсах.
– «Ти так само любиш тюльпани?» - прилетіло від нього, поки я від нервів вигризла собі кутикулу на пальці.
– «Так», - пишу у відповідь. – «З віком нічого не змінюється».
– «Як і твоя краса і постать», - знову комплімент, потім ще один і через пів години нашої переписки, я вже забула, як це було, стояти перед ним зі сльозами на очах і просити прощення за те, чого я не розуміла.
Стільки часу прожила, докоряючи собі за недосвідченість, за звичайність серед інших дівчат, за те, що я надто багато уваги приділяла навчанню, і так мало цікавилася його захопленнями. Боже, згадувати соромно, а тоді я була у розпачі.
Сумніваюсь, що після стількох років, він ще пам'ятає мою красу, хоча до тридцяти років я не сильно, здавалося б, змінилася. Навіть народження доньки не зіпсувало мою фігуру, й Кирило, міг усе це побачити по моїх особистих фотографіях, де я регулярно виставляла на показ, своє «шикарне» життя.
– «Ти стала лікарем, як мріяла?»
– «Так.». - брешу я. Йому нема чого знати, що з кар'єрою лікаря у мене не склалося. Нехай думає, що я молодець і всього в житті досягла, як колись мріяла.
– «Радий чути, що ти прийшла до своєї мети».
Закочую очі, все пам'ятає, гад. Амнезією не страждає, питання тільки: чому зараз, він вирішив усе це вивалити на мене? Стільки років жив собі якось, і тут на тобі.
Ніколи не забуду того дня, коли моя найкраща подруга поділилася новиною, що Кирило переїжджає до Одеси. Його батька призначили якоюсь шишкою, і той із сім'єю вирішує змінити місто, при цьому влаштувавши сина до кращого на той момент ВНЗ.
Я збрешу, якщо скажу, що не надала цьому значення, але якоюсь мірою зраділа. Думка постійно натикатися на нього з черговою пасією, була нестерпною.
Кирило не попрощався, лише передав спільним знайомим, щоб я берегла себе. Через роки чула, що він заснував свій бізнес, але з того останнього дня, коли він зрозуміло пояснив, що ми не будемо знову разом, ми не розмовляли, аж до цього моменту.
– «Я часто про тебе думаю, Юля. Вибач мені за те, яким я був телепнем. З віком зрозумів, що втратив, але, на жаль, нічого вже змінити не можна».
Цим повідомленням, він підкреслив, що так само мене згадував і шкодував, що у нас у результаті нічого не вийшло. Я не розумію, де мої мізки, але раптом здалося, що я роблю правильно, що витрачаю на це час.
Мені не вистачало його, шалено хотілося знову пережити всі ті емоції, і я відпустила ситуацію, зрештою, нічого страшного не станеться, якщо ми трохи побалакаємо. Тим більше йому шкода. Він був надто молодим й безрозсудним, тут сам Бог велів його пробачити.
Ми переписувалися кілька годин і в його повідомленнях прослизав легкий флірт, і я сама не помітила, що теж фліртувала. Було незвичне почуття, давно забуте відчуття. Він здавався дуже цікавим співрозмовником, і мені як ображеній жінці хотілося переписуватися ще й ще. Я зовсім забула старі образи й повністю перенеслася у світ минулого, де була молодість та легкість духу.
Не знаю скільки тривала наша розмова, але до середини ночі почула поворот ключа в замковій свердловині. Футбол закінчився і повернувся чоловік. У паніці відклала телефон і пішла зустрічати, але в глибині душі розуміла, що не вчиню скандал, адже мене відвернули від тієї ненависті до футболу та Сергія. Треба сказати, приємно відвернули.
