Знову твоя - Катя Кірініна

За годину ми вже були в ресторані якогось готельного комплексу з видом на море. Розмова з Кирилом була чудовим доповненням до чудової вечері та найсмачнішого вина, і здається, мене почали відвідувати думки, щоб не їхати додому.

Я закохувалась ще більше в нього, в це місто, яке багато років нас, по суті, і звело. У наше спілкування, за яким я шалено сумувала. У його гарні очі, які колись з любов'ю дивилися на мене. Загалом усе це провокувало залишитися ще на кілька днів.

– Ти надовго у місті? – ніби читаючи мої думки, запитав Кирило.

– Думаю затриматися ще на якийсь час, - ніяковіючи, відповіла я. - Можу залишитися поки що в цьому готелі, як скажеш?

– Так, гарний вибір, тобі тут сподобається. Тут задовольнять будь-яке твоє бажання, не захочеш повертатися додому, - його усмішка була наче щира, але водночас, я ловила себе на думці, що Кір відверто глузує з мене.

– Ходімо, розмістимо тебе, - він простягнув свою руку, ніби цим жестом показуючи, що все тільки починається, і я сама маю зважитися на цей крок.

І я зважилася, ризикнула і пішла за ним, мені в той момент здавалося, що я пішла б куди завгодно, аби тільки з Кирилом.

– Номер чудовий, - через кілька хвилин, ми обидва стояли в одному з номерів готелю і дивилися один на одного.

– Радий, що ти задоволена, - знімаючи куртку, відповів Кирило, і підійшов ближче. - Я знаю, що в тебе немає жодних справ у цьому місті, ти приїхала до мене?

Його питання змусило моє серце битися частіше, а дотик кісточок пальців до моєї щоки, надіслав по всьому тілу цілий табун мурашок, і я вже не змогла чинити опір своїм почуттям.

Моєю відповіддю був поцілунок, що я залишила на губах Кирила, і це стало моєю особистою точкою неповернення. Моїм одкровенням. Кінець мого тихого і спокійного життя.

Він, у свою чергу, притягнув мене до себе і штовхнув нас на велике двоспальне ліжко, де ми знову стали тими людьми, якими були багато років тому.

Торкання Кирила пробудили ту забуту частину, яка тихо спала всі ці роки, не пам'ятаю, щоб я була такою розкутою з чоловіком, ніколи в мені не горів такий вогонь, що розпалював Кирило.

Він був моїм першим, показав, що таке задоволення і що я можу бути бажаною і зараз. Цей дорослий варіант Кіра був більш впевненим і сильним. Він стискав моє тіло з таким бажанням, що паморочилося в голові. Я не відчувала болю, сором'язливості чи взагалі хоч найменшого дискомфорту, все відчувалося так, ніби завжди було і ми ніколи не розлучалися.

Кирило повільно зняв мою сукню і його очі округлилися, звичайно, я розуміла куди їду, тому одягла нову гарну білизну та панчохи. Я вже щось розумію, не та юна та наївна дівчинка.

– Непогано, - з легкою усмішкою, промовив він. – Бачу ти підготувалася.

Мені має бути соромно, але чомусь нічого не відчуваю, крім свого бажання. Лише підводжусь на ліктях і розглядаю його.

– Так і дивитимешся і нічого не робитимеш?

– Бачу тобі вже не терпиться? - підіймається з ліжка і знімає свій светр.

Боже, він взагалі себе не закинув і пиво щодня не пив після роботи. Ідеальний чоловік, нічого тут не скажеш, здається, навіть слинки течуть від одного виду. Єдине, що змінилося в ньому, то це величезний шрам на грудях, якого точно в юності не було.

Освітлення в номері не дуже яскраве, але й цього вистачило, щоб я зрозуміла, що Кирило мав операцію на серці.

– Що це? – тихо цікавлюся я.

Він хмуриться, але мовчить.

– Кирило, що за шрам?