Хижа - Вільям Пол Янг

сприйняття, а потім – істинність своїх парадигм, тобто того, у що ти віриш. Проте пам’ятай: якщо ти щиро у щось віриш, це не означає, що воно обов’язково виявиться правдою. Будь готовий переглянути свої переконання. Що більше ти житимеш у правді, то більше твої емоції допомагатимуть тобі бачити виразніше. Але й тоді ти не повинен довіряти їм більше, ніж мені.

Мак трохи відпустив весло, дозволивши йому погойдатися на хвилях.

— Створюється враження, що мати близькі стосунки, тобто довіряти тобі й розмовляти з тобою, набагато складніше, ніж виконувати певні правила.

— Які правила ти маєш на увазі?

— Усе те, що Святе Письмо наказує нам виконувати.

— Добре… — вагалася Сарайю, — і що це може бути?

— Ти ж знаєш, — відповів Мак із сарказмом. — Робити добро й уникати зла, допомагати бідним, читати Біблію, молитися, ходити до церкви тощо.

— Зрозуміло. І як це тобі вдається?

Мак засміявся.

— Насправді, виконувати все від початку й до кінця мені ніколи не вдавалося. Часом я був зовсім близько, але мені безперестанку доводилося з чимось боротися, відчувати докори сумління… Я зрозумів, що потрібно просто докладати більше зусиль, але на довго зберігати таку мотивацію нелегко.

— Маккензі! — ніжно дорікнула Сарайю. — Біблія не вчить вас виконувати якісь правила. Біблія — це картина, на якій зображено Ісуса. Якщо слова можуть допомогти описати Бога й навіть з’ясувати, чого він від тебе хоче, самотужки ти все одно нічого не зробиш. Життя полягає не в комусь іншому, а в ньому. Слухай, ти ж не думаєш, що можеш мати Божу праведність сам собою?

— Якщо відверто, то щось таке я припускав… — зніяковіло зізнався Мак. – Але погодься: правила й принципи простіші, ніж стосунки.

— Те, що стосунки заплутаніші, — це правда, але, з іншого боку, правила й постанови ніколи не дадуть відповіді на глибинні потреби серця й ніколи не будуть тебе любити.

Мак занурив руку у воду й спостерігав за візерунками, що утворювалися на ній від руху пальців.

— Я вже розумію, як мало в мене відповідей. Знаєте, ви мене або поставили з ніг на голову, або вивернули навиворіт.

— Маккензі, суть релігії — давати правильні відповіді, й деякі з них справді правильні. Але я маю на увазі процес, що веде до живих відповідей. Варто тобі лишень долучитися до нього, як ти змінишся зсередини. Існує чимало розумних людей, здатних висловлювати правильні твердження, народжені в їхньому розумі, тільки через те, що їх так навчили, але вони взагалі мене на знають. Тому скажи, як їхні відповіді можуть бути правильними, хоча вони й правильні, ти розумієш, про що я? — вона зраділа власній грі слів. — Тому, хоча вони висловлюються правильно, все одно помиляються.

— Розумію… Я чинив так упродовж багатьох років після семінарії. Інколи в мене були правильні відповіді, але я не знав тебе. Дні, проведені з вами, пояснили більше, ніж усі колишні відповіді разом узяті.

Вони й далі дрейфували за течією.

— То чи зможу я тебе знову побачити? — ризикнув запитати Мак.

— Звичайно. Ти зможеш мене побачити у витворах мистецтва, музиці, людях, Творінні, тиші, у радості чи скорботі. Моя здатність спілкуватися — безмежна, гнучка й жива, завжди налаштована на Татову любов і доброту. І ти побачиш і почуєш мене в Біблії зовсім по-новому. Не шукай правил і принципів, шукай справжніх стосунків — це шлях єднання з нами.

— Чи так, чи інак, але це не одне й те саме, що бачити тебе у своєму човні.

— Ні, це буде набагато краще, ніж ти можеш собі уявити, Маккензі. А коли ти нарешті заснеш для цього світу, у нас буде спільна вічність, яку ми проведемо разом віч-на-віч.

Раптом Сарайю зникла, хоча він уже знав, що насправді це не так.

— Допоможи мені, будь ласка, жити в правді! — промовив він уголос. — «І чим це не молитва?» — подумалося.

* * *

Коли Мак зайшов до хижі, то побачив, що Ісус і Сарайю вже сидять за столом. Тато, як завжди, була заклопотана – приносила великі тарілки зі стравами, які чудово пахли. Мак упізнав лише деякі з них, але тільки після того, як двічі добряче на них поглянув, щоб упевнитися, на що це схоже. Увагу також привертала відсутність зелені. Коли Мак повернувся з ванної кімнати, де мив руки, усі вже їли. Він підсунув четвертий стілець і приєднався до них.

— Насправді вам їсти необов’язково, чи не так? — запитав він, наливаючи собі в тарілку рідину, що нагадувала суп із морепродуктів — кальмарів, риби та інших невідомих делікатесів.

— Нам узагалі необов’язково будь-що робити, — заявила Тато.

— Чому ж ви тоді їсте? — поцікавився Мак.

— Щоб бути з тобою, любий. Тобі ж потрібно їсти, а кращу нагоду для спілкування годі й уявити.

— Зрештою, усі ми любимо куховарити, — додав Ісус. — Я одержую неабияку насолоду від їжі. Ніщо так не задовольнить твої смакові рецептори, як шаомай2, угалі3 або корі бананьє4. А потім — вершковий пудинг або тірамісу з гарячим чаєм. Немає нічого кращого. Смакота!

Усі розсміялися й продовжили передавати одне одному страви та накладати їх собі в тарілки. Поки Мак насолоджувався їжею, він слухав, як ці троє перекидалися жартами. Вони спілкувалися й реготали, наче давні друзі, які знають одне про одного все. Мак усвідомив, що саме ця риса властива його господарям більше, ніж будь-кому у Всесвіті чи поза його межами. Він заздрив їхній невимушеній, але шанобливій розмові та замислювався, чи зміг би він так само спілкуватися з Нен і, можливо, з найближчими друзями.

Мака вкотре вразила абсурдність моменту. Його розум блукав розмовами, у яких він брав участь упродовж доби. Неймовірно! Він провів тут лише один день? І що йому з усім цим робити, коли він повернеться додому? Він точно знав, що розповість Нен про все. Якщо вона, можливо, йому не повірить, він її не звинувачуватиме. Він і сам, мабуть, не йнятиме віри своїй розповіді.

Що більше думок з’являлося, то більше Мак замикався у собі. Не могло ж це відбуватися насправді! Він заплющив очі й спробував відволіктися від розмови, що точилася навколо. Раптом запанувала мертва тиша. Він повільно розплющив одне око та вже майже готовий був побачити себе вдома. Натомість побачив, що Тато, Ісус і Сарайю не зводять з нього очей і не можуть приховати глузливих посмішок. Він навіть не намагався щось пояснювати. І так було зрозуміло, що вони все знають. Він показав на одну зі страв і запитав:

— Я можу скуштувати ось це?

Розмова відновилася, і він вирішив прислухатися. Проте відчув, що знову не може зосередитися, і, щоб якось подолати свою неуважність, запитав:

— Чому ви нас так любите? Мені здається… — Мак усвідомив, що ще не встиг оформити думку, але вже почав її висловлювати: — Мене цікавить, чому ви так мене любите. Адже я нічого не можу запропонувати у відповідь.

— Якщо вже ти про це розмірковуєш, — відповів Ісус, — тобі буде корисно знати, що ти справді нічого не можеш нам запропонувати, принаймні нічого такого, що довелося б